• Невигадана історія

У гості — козиним сімейством

Микола
ЮРЧИШИН.

АВТОБУС рухався не надто швидко, і Марія Антонівна могла якомога довше насолоджуватися чудовими подільськими краєвидами. До рідного села Деребчин залишалося кілометрів зо два, і її погляд зосередився на білосніжних деревах у сосновому лісі. Спогади про цю місцину відкинули жінку на 45 років назад.

Саме у цей тоді ще молоденький лісочок червневої пори шестирічна Марійка зі старшою сестричкою Ніною прийшли поласувати суницями, котрі щойно з’явилися на галявинах. І раптом... ледь не зашпортнулися за маленьку знесилену косульку. У неї так билося серце, наче ось-ось хоче вистрибнути. Діти ще не знали тоді, що з її мамою і рештою козенят жорстоко розправилися браконьєри. На руках принесли дівчатка знайду додому, нагодували бурячками й морквою, погралися з нею кілька днів і пішли похвалитися тваринкою рідній тітці Гені, що самітно проживала в сусідній Володимирці у великому просторому будинку. Чоловік її Яків працював головним агрономом за 60 кілометрів од домівки, тому дуже рідко навідувався до дружини. Нечасто приїздила і дочка Олександра, студентка медучилища. Тому, побачивши маленьку косульку, котра, наче дитина, притулилася до її грудей, попросила Марійку та Ніну залишити звірятко у себе. Діти погодилися.

Майже два роки жила косулька у Генефи Францівни. І хоч хата була велика, спала Мотря (так назвали діти знайду) в одному ліжку з господинею. Але згодом косуля дедалі частіше почала поглядати у бік лісу, прислухаючись до різних шорохів. Жінка все зрозуміла і привела до неї свійського цапа. Втім, Мотря його не прийняла. І того ж таки дня зникла з обійстя. Генефа Францівна довго сумувала за своєю улюбленицею, часто виходила за хвіртку. А раптом з’явиться її миле створіннячко! Та марно. Водночас вона розуміла, що диким тваринам притаманна воля і в лісових хащах вони почуваються значно комфортніше.

Минуло більш як півроку. Одного сонячного дня Генефа Францівна поїхала провідати чоловіка. І треба ж такому статися! У той же час на її обійстя завітала Мотря зі своїм обранцем — диким цапом. Години чотири стукала лапою у вікно спальні, чекаючи господиню. Не добившись бажаного результату, обоє попрямували до лісу. Коли сусіди розповіли Генефі Францівні після її повернення про такі хвилюючі відвідини, жінка не просто плакала, а ридала, картаючи себе за те, що того дня не була вдома.

Відтоді минуло ще рік і три місяці. Жінка втратила всю надію на побачення зі своєю вихованкою. Аж ось раптом... Готуючи стіл до новорічної ночі, почула дрібне стукотіння у двері. Відчинила їх — і очам своїм не повірила. Перед нею стояли незвичайні гості — її мила серцю косуля із цапом і двома козенятами. Мерщій пустила всіх до хати. Швиденько натерла буряків, моркви, інших овочів, на які з апетитом накинулися прибульці. Вочевидь, добре зголодніли, адже з-під великих кучугур снігу важко здобути якийсь корм. Мотря тулилася до господині, як кілька років тому. А разом із нею лащилися об коліна її супутник життя та діти. А опівночі засяяла вогнями новорічна ялинка, віддзеркалюючи тепло в очах диких звіряток.

Над ранок, ще поївши вдосталь смачного корму, козине сімейство попросилося надвір. Мотря ніжно пригорнулася до господині, наче дякуючи за гостинність, і крізь глибокий сніг гуртом попрямували в бік лісу. Генефа Францівна довго дивилася вслід, аж поки їхні граційні постаті не зникли ген за горизонтом. Цього разу вже не плакала, а раділа з того, що завдяки племінницям Марійці та Ніні їй удалося примножити кількість диких косуль, занесених до Червоної книги України.

_{* * *}

Вже десятки років спливли відтоді, а жителі Володимирки Шаргородського району Вінниччини і досі часто згадують цю дивовижну передноворічну історію.