• Постаті

Агроном, видавець, меценат

Микола ЮРЧИШИН.

Нещодавно у Києві на вулиці Рейтарській, 35-а, відкрито меморіальну дошку на честь визначного громадського діяча, благодійника, мецената української культури, агронома, землевласника, видавця та публіциста Євгена Харлампійовича Чикаленка.

ВШАНУВАТИ пам’ять великого Українця прийшло чимало небайдужих. Серед них директор Чернігівського літературно-меморіального музею імені М. М. Коцюбинського внук видатного українського письменника Ігор Коцюбинський, професор Київського національного університету імені Т. Шевченка ветеран АТО Григорій Савченко, письменник Михайло Слабошпицький, голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Марія Бур’янова, почесний голова Київської обласної організації УТОПІК Наталя Булаєвська, учасники хору «Гомін»…

Народився Євген Чикаленко 1861 року в родині секретаря суду Харлампія Чикаленка, який, вийшовши у відставку, почав господарювати у Перешорах (нині це Подільський район Одещини). Розмовною мовою у сім’ї, як і у селі, була українська. Євген, здобувши освіту у реальному училищі в Єлисаветграді (сьогодні Кропивницький), вирішив продовжити навчання у Києві. Але зі свідоцтвом реального училища йому відмовили у зарахуванні на природничий факультет Київського університету.

За порадою друзів молодий чоловік вступив до Московської Петровсько-Розумовської академії. Але там пробув недовго, бо через студентські заворушення академію закрили. Після цього він їде до Харкова, де на три роки стає вільним слухачем природничого факультету, студіюючи галузі сільського господарства.

За якийсь час у Харкові виникає товариство національної спрямованості. Серед його засновників — Євген Чикаленко. Діяльність цієї громади будується на принципі відродження української нації. Такого вільнодумства влада не терпить. Членів товариства заарештовують, деяких висилають до Сибіру. 24-річному Євгену Чикаленку заборонено п’ять років проживати в Харкові, Києві, Одесі. З 1885-го по 1890 рік він безвиїзно мешкає в Перешорах у родовому маєтку. Тут застосовує на практиці аграрні знання, господарюючи після смерті батька самостійно. Навіть у дуже посушливі роки завдяки дотриманню технологій домагається хорошого врожаю на своїх полях. Прагнучи поділитися досвідом, працює над підготовкою книги «Розмови про сільське хазяйство». Проте цензура не дозволяла виходу у світ книги, написаної українською мовою. Кілька років — з 1894-го по 1897-й — Євген Чикаленко добивався дозволу на видання. «Треба було посередництва самого міністра хліборобства і схвалення цілої Ради міністрів, аби можна було надрукувати невинну, але надзвичайно корисну книжечку про сільське господарство», — було написано у передмові до неї.

Продавши господарство у Перешорах і придбавши невеличку земельну ділянку в Кононівці на Полтавщині, Є. Х. Чикаленко у 1900 році разом із родиною оселяється у Києві, поринувши в українське громадське життя. Опікувався редакцією «Київської старовини», був одним із засновників таємного Товариства Українських Поступовців і нарешті — видавцем газети «Рада» — єдиної в Російській імперії щоденної громадсько-політичної газети українською мовою.

Євген Харлампійович часто зустрічається з письменниками, журналістами, відвідує редакції газет і журналів. Найчастіше бував у редакції «Київської старовини», де прочитав оповідання Володимира Винниченка «Краса і сила». Євген Харлампійович потурбувався, щоб воно було опубліковане на сторінках журналу, а автор отримав гонорар. Чикаленко домовився з редакцією, що публікації українською мовою, надруковані у російськомовній «Київській старовині», він оплачуватиме власним коштом. В один надто сутужний момент з фінансуванням видання Євген Харлампійович продав 200 десятин землі, вніс 10 тисяч карбованців і залагодив справу. Траплялося, що задля отримання коштів на громадські справи він закладав власний будинок.

Переймаючись долею рідної Вітчизни, Євген Харлампійович Чикаленко нічого не шкодував для неї — ні коштів, ні здоров’я. На його прохання після смерті в празькому госпіталі тіло піддали кремації, а попіл вивезли в Україну і розвіяли над полем.

На честь патріота-українця 1998 року Ліга українських меценатів заснувала премію імені Євгена Чикаленка, яку присуджують за благодійницьку діяльність. Її девізом стали слова видатного мецената: «Мало любити Україну до глибини душі, треба любити її й до глибини кишені».

Іменем Чикаленка названо вулиці в кількох населених пунктах України, в тому числі у Львові та Кропивницькому.

У 2017 році на сайті КМДА відбулось обговорення проєкту перейменування вулиці Льва Толстого у Києві на вулицю Євгена Чикаленка, але пропозицію не було підтримано. Ініціатори перейменування продовжують це обговорення. Йдеться не про класика російської літератури, наголошують вони, ім’я якого у Києві носять три вулиці, провулок, є також пам’ятна дошка, а про визначну постать українського державного відродження. Чикаленко жив і робив корисні справи на добро Україні у Києві з 1900-го по 1919 рік. І перші чотири роки (1900-1904) — у будинку, розташованому саме на нинішній площі Толстого.