П’ятниця, 14 лютого 2020 року № 11 (19759)
http://silskivisti.kiev.ua/19759/print.php?n=44693

Соколу підрізають крила

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Колаж Світлани Урбанської.

Це село здавна має неофіційний статус приміського, хоча Чернівці вважаються селищем. Їзди між двома населеними пунктами на 10 хвилин, бо з’єднані вони асфальтівкою довжиною вісім з половиною кілометрів. У колективах різних організацій і підприємств районного центру працюють 180 жителів Сокола, та сучасні реформатори хочуть підігнати під свій шаблон такий життєвий уклад селян…

ВІД САМОГО початку адмінреформи громада села виношувала задум приєднатися до Чернівців, — розповідає член ініціативної групи, директор місцевої школи Олександр Марцісь. — З цього приводу в нас відбулися громадські слухання, і одноголосно було прийнято рішення зробити саме так, а не інакше. Заспокоювало й те, що є розпорядження Кабінету міністрів України від 13 жовтня 2015 року №1076-р та від 19 червня 2019 року №467-р., згідно із якими громада села Сокіл у перспективному плані має бути приєднана до Чернівецької ОТГ. Було б розумно, якби обіцянки Києва виконали і не дражнили людей…

Але два тижні тому все пішло не за прогнозованим сценарієм. Образно кажучи, ніж у спину нам підступно встромила сусідня Бабчинецька ОТГ. Як відверто висловилась на засіданні сесії Сокільської сільради представниця Бабчинців, для свого існування їм «бракує 300 гектарів землі і 600 душ». Створена Бабчинецька ОТГ з центром у неперспективному і занепалому селі на окраїні Чернівецького району протягом останніх років намагалась приєднати до себе розвиненіші та благополучніші навколишні села. Жертвами цього «терору» мали стали ще два населені пункти Ямпільського району (Безводне і Тростянець) і планувався наш Сокіл…

Далі сидіти й чекати біля моря погоди жителі Сокола не хотіли, тож вирішили перехопити ініціативу в свої руки. Вже третього лютого голова села Леонід Брухаль та дев’ять членів ініціативної групи поїхали в облдержадміністрацію відстоювати інтереси громади. Одним із контраргументів такого «сватання з Бабчинцями» вони називали відсутність прямого сполучення з цим селом. А брати до уваги ту польову дорогу, якою «козиряє» голова тамтешньої ОТГ Ніна Зварич, немає сенсу, бо це 10 кілометрів польового бездоріжжя, яке зрідка підсипане щебенем для замилювання ока. Є й інша дорога через Моївку — 15 кілометрів, але вона не в кращому стані, яма на ямі. В напрямку Чернівців повз Сокіл проходять двадцять автобусних маршрутів, а в Бабчинці — два туди і лише один рейс звідти. Якщо треба буде поїхати автобусом до Бабчинців у справах, доведеться десь переночувати, щоб на другий день повернутися додому…

Не менш важливим аргументом залишається інфраструктура. В Чернівцях є все — банки, держустанови, Пенсійний фонд, відділення поліції, прокуратура, лікарня, розвинена мережа аптек, магазинів, молокозавод, швейна фабрика, кафе, ресторани, ринок і заправки… Це ті соціально-виробничі об’єкти, без яких не можливе існування громади. То чому, питають сокілчани, громада має все це будувати в Бабчинцях?

Аргументів селян влада не почула. Зі слів радника голови облдержадміністрації з питань децентралізації пана Левченка, «час на добровільне об’єднання громад закінчився, а зараз ми нарізатимемо округи так, як вважатимемо за потрібне». Його не цікавила думка тисячі жителів Сокола, які губляться в круговерті «великого переділу» зі своєю незахищеністю і нагальними потребами.

Не отримавши чіткої відповіді, село збунтувалося: сім’ями і родинами, об’єднавшись у групи, люди зібралися в центрі села четвертого лютого і почали вимагати від сільського голови позачергового сходу села із запрошенням районного та обласного керівництва.

Наступного дня в Сокільському будинку культури ніде було яблуку впасти. На схід прийшли всі. Мешканці категорично на 100 відсотків висловились проти об’єднання з Бабчинецькою ОТГ, водночас громадою одноголосно підтримано об’єднання з Чернівецькою ОТГ. На зібранні було створено нову ініціативну групу для захисту інтересів і відстоювання волевиявлення селян.

Понад 80 чоловік від 10-ї ранку п’ятниці сьомого лютого приїхали у Вінницю з плакатами на мирну акцію протесту під стіни кабінетів обласної влади. До людей таки вийшов пан Олег Левченко. Але то була не розмова, а «гра в одні ворота». Сокіл знову не почули. Тоді його жителі стали вимагати продовження перемовин із владою вже безпосередньо в своєму селі.

Люди кажуть, що від свого наміру не відступляться і готові відстоювати своє право самим вирішувати долю свого села, а значить, і свою.