Українці — жертви Бабиного Яру Олена КОЩЕНКО. 78 років тому в столиці України німецькі окупанти вчинили масові розстріли представників українського націоналістичного підпілля. УРОЧИЩЕ на північно-західній околиці Києва Бабин Яр сьогодні знає увесь світ, бо воно стало одним із символів злочинності нацистського режиму Німеччини у роки Другої світової війни. Тут починаючи з 29 вересня 1941-го і аж до 6 листопада 1943-го, коли в Київ увійшла Червона армія, окупаційна влада знищила понад 100 тисяч чоловік — киян різних національностей, які не встигли полишити місто, євреїв, військовополонених, в’язнів Сирецького концтабору, священників та підпільників — учасників різних течій українського визвольного руху. Масові розстріли останніх припали на кінець лютого початок березня 1942 року. Загалом у Бабиному Яру, за підтвердженими даними, був знищений 621 український патріот. Відомо, що першими від рук нацистів прийняла смерть група українських націоналістів на чолі з Романом Бідою. В середині грудня 1941-го заарештували працівників редакції газети «Українське слово» Івана Рогача, Петра Олійника, Ярослава Оршана-Чемиринського, Івана Кошика, Яківа Шумедлу. На початку лютого 1942-го прокотилася нова хвиля арештів і розстрілів. У Бабиному Яру обірвалося життя української поетеси, члена підпілля ОУН (мельниківці) Олени Теліги та її чоловіка Михайла Теліги. Там також покояться тіла поета-закарпатця Івана Ірлявського, професора Гупала. Окупанти відібрали життя і в інженерів Романіва та Сиченка, проректора Київської політехніки учасника визвольних змагань 1917-1919 років Тодота Черидниченка. Голову Київської облспоживспілки Бондаренка німці розстріляли разом із дружиною та дітьми. Лицарською смертю загинув провідний член ОУН Домазар-Діброва, який на стіні камери Лук’янівської в’язниці кров’ю вивів: «Спливаю кров’ю, але не зраджу тайни друзів»… Наскільки потужний був спротив членів українського націоналістичного підпілля нацистському окупаційному режимові, свідчить хоча б таке архівне «Донесення про події в СРСР» №164 у ставку Гітлера, датоване 4 лютого 1942 року. «У Київській області наша боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань, — ідеться у документі. — Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що їх неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух», Як не намагалися нацисти, втікаючи з Києва, приховати сліди своїх злочинів у Бабиному Яру, як не замулювала радянська пропаганда пам’ять нашого народу тлумаченням, буцімто з фашистськими загарбниками у столиці героїчно боролися лише Червона армія та комуністи-підпільники, все ж український народ зберіг свою справжню історію. Бабин Яр — наша земля, тут загинули наші герої. А не лише представники єврейського народу, як стверджують ті, хто докладає величезних зусиль, аби на цьому місці постав музей виключно жертв Голокосту. Сьогодні ми знаємо поіменно 459 членів ОУН, які прийняли смерть у Бабиному Яру. Їхні імена, а також псевдо тих, чиї особи так і не вдалося встановити, викарбувані біля Пам’ятного хреста в урочищі. Два роки тому було відкрито пам’ятник Олені Телізі. Знаково, що цієї скорботної для українських патріотів пори у Бабиному Яру не побував жоден із можновладців. Вони чомусь здебільшого позують перед об’єктивами фотоапаратів та телекамер у дні вшанування жертв Голокосту… Натомість небайдужі кияни та члени патріотичних громадських організацій ідуть і йдуть до пам’ятника Олені Телізі та Пам’ятного хреста, щоб ушанувати героїв, які віддали своє життя за незалежність і соборність України. Насторожує не тільки історична «однобокість» владців. А й те, що урочище Бабин Яр (не без сприяння зацікавлених у цьому кремлівських пропагандистів) перетворилось на предмет політичних, а подеколи й міжнаціональних і міжрелігійних суперечок. Досі не припиняються спроби знищити правду стосовно загибелі від рук нацистів тисяч патріотів, які своє життя присвятили боротьбі за Україну. |