• Точка зору

Більшість розпливається

Павло КАЗАРІН.

ІА «Крим. Реалії».

Рік тому у Володимира Зеленського повірили багато людей. Це було нескладно — майбутній президент не заважав нікому себе придумувати. Поки інші політики змагалися в прозорості, головний претендент вправлявся у дзеркальності. У ньому відбивалися будь-які очікування — і кожен бачив те, що хотів.

ОДНІ бачили євроінтеграцію. Другі — миротворство. Треті — боротьбу з корупцією. Четверті — соціальне заступництво. Суперечливість очікувань нікого не бентежила. Кожен був переконаний, що президент житиме саме за його порядком денним. Рушниці очікувань були приречені почати стріляти — і вони почали.

Щоправда, лише через рік.

Останні 12 місяців Президент займався тим, що переступав червоні лінії. Ті самі, які креслили йому на піску найрізноманітніші групи. Втім, рятувало його саме те, що ліній було багато,а тому жодна з них не тягнула на роль тієї головної, після якої настає злам.

«Справа ветеранів та волонтерів», прикордонні винятки для співака Dr. Alban, мирні ініціативи Сергія Сивохо — це і багато іншого налаштували проти Президента тих, хто живе за порядком війни.

Відставка Кабміну, принесення в жертву Р. Рябошапки, обіцянка розібратися з наглядовими радами держкомпаній встигли розчарувати «риночників». Тих, хто мріяв про реформи та євроінтеграцію.

Земельна реформа і приватизація відштовхнули патерналістів. Фіскальна політика розлютила ФОПів. Розмови про постачання води в Крим перевели в опозицію кримських татар. А нереалізований режим пенсійного щастя ризикує відгукнутися фрондою бюджетників.

У наявності — класична історія про колони,що несуть. Кожне нове «те, що сталося» і «нереалізоване» вибиває чергові опори з-під Глави держави. Рік тому він став Президентом більшості. Але вже тоді було зрозуміло, що головне питання в тому, Президентом якої саме меншості В. Зеленський у підсумку обере бути.

А друге питання в тому, як складатимуться відносини Президента зі своїми найбільшими акціонерами. Тому що будь-який перспективний політик завжди може розраховувати на інвесторів. Тих, на чиї кошти він створюватиме й утримуватиме партію. Тих, хто інвестуватиме в його медіа-популярність. Тих, кому до снаги утримувати його політичну інфраструктуру. У разі перемоги політик починає віддавати борги.

Весь минулий рік В. Зеленський був найшвидкорослішим політичним активом. Він дорожчав щодня і міг дозволити собі обирати союзників і попутників. Але падіння рейтингу схоже на падіння котирувань: цей процес змушує тебе перекредитовуватися — аж до того моменту, поки не потрапляєш у цілковиту залежність від інвестора. І вже не ти визначаєш правила гри, а він.

Рік тому найголовнішим капіталом Володимира Зеленського була його особиста популярність. Але тепер питання не тільки в тому, до кого саме стануть перетікати його колишні симпатики. Набагато важливіше те, як змінюватиметься формат його власних відносин з інвесторами. Всіх тих, кого сам він міг вважати своїми ситуативними партнерами — не здогадуючись про те, що «попутники» не вони, а він.

Часом здається, що третій президент України міг би багато розповісти шостому. Зрештою, кому, як не Віктору Ющенку, знати про те, наскільки непостійною може бути народна любов. Або про те, чим загрожує союз із проросійськими партіями. Або про те, хто приходить до влади після слабкого президента, який зумів занурити своїх виборців в апатію. Із тією лишень різницею, що В. Ющенку довелося бути президентом у «ситі нульові», без відкритого збройного конфлікту з ядерною державою і «чорних лебедів» у вигляді коронавірусу.

Втім, один не розкаже, а другий не послухає. А тому шостого Президента дуже багато ріднитиме з його власним виборцем. І той і інший стануть розлучатися зі своїми ілюзіями самостійно.

Пристебніться — трястиме.