Коли звичний світ руйнується Підготувала Поки Україна тільки занурюється в перший за свою історію епідеміологічний «параліч», Італія живе в режимі повної ізоляції вже два тижні. Саме ця країна стала європейським осередком пандемії COVID-19, яка забирає тут близько трьох сотень життів щодня. Одна з наймасштабніших діаспор у цій державі — наша. Журналістка інформресурсу «НВ» І. Крикуненко поспілкувалася з кількома співвітчизниками, які проживають в Італії, про те, як країна переживає свій карантин. — «В МАРКЕ йде війна на виживання». Це на першій шпальті сьогоднішньої газети, — говорить журналістка Христина Суворіна, яка живе у місті Фано (регіон Марке). — За останню добу кількість інфікованих тут збільшилася на тисячу. Коло звужується. Я розумію, що хтось із моїх сусідів напевно інфікований... Сьогодні опівдні вся наша вулиця вийшла на балкони і аплодувала в унісон. Так ми дякували медикам, які нині живуть у справжньому пеклі. Цей вірус повернув нас усіх додому. Це сигнал, що всі ми повинні мати якийсь тил. Наступна пандемія може бути сер-йозніша. Чому скуповують продукти? Думаєте, роблять запаси на випадок апокаліпсису? Ні. Просто більшість розучилася вечеряти вдома… Ресторанів же так багато, і скрізь так смачно. Ви також маєте розуміти: для італійців заборонити обніматися і цілуватися під час зустрічі — це покарання. Як і закриті ресторани і бари. Коронавірус — це ще й перевірка на людяність. В Італії пожертви на потреби лікарень, роботу дослідних лабораторій надходять від відомих брендів. Це мільйони євро. Менші компанії також використовують шанс допомогти своїй країні. Шефи деяких ресторанів готують обіди і вечері у подарунок для лікарів на «передовій». COVID-19 — це тест на виживання для бізнесу. Після цієї пандемії людство вже не зможе жити, як раніше. Це важке випробування для всіх нас. ВЕБ-РОЗРОБНИК Віктор Матрос чотири роки живе в місті Корильяно-Калабро (регіон Калабрія) на півдні. «Пам’ятаю, як у лютому безтурботно дивився новини про незрозумілу епідемію в Китаї,— ділиться спогадами хлопець. — За якийсь час, коли вірус дійшов до півночі Італії, я розмовляв із друзями, що живуть там, і вони мене все ще запевняли: у них все нормально. Досі усвідомити масштаби епідемії важко. Наприклад, учора я бачив відкритий бар, де люди з незворушними обличчями сиділи і неспішно спілкувалися. На півночі, в осередку епідемії, жорсткіші санкції. Там була і локальна паніка, виносили супермаркети. Тепер стає зрозуміло, що пік коронавірусу не скоро і виходити в магазин все одно доведеться. Ще з’явилися військові блокпости між регіонами на трасах. На блокпостах є обладнання для перевірки температури і тести на наявність коронавірусу, але здебільшого вони перевіряють документи. Тобто, виїжджаючи з дому, ти обов’язково маєш заповнити форму із зазначенням персональних даних, кінцевого пункту призначення і причин поїздки. Істерії немає, всі компанії забезпечили співробітників засобами індивідуального захисту, але маски носять у місті не більш як 30%. Вночі вулиці дезінфікують спеціальні машини». МАРИНА ЧАНКОВА, студентка, в Італії 2,5 року, втекла від пандемії з Мілана до Рима. — Все змінилося за мить, — пригадує дівчина. — Ось ми сидимо за вечерею, і тут нас наздогнала новина про закриття Мілана. Ми за півгодини збираємо речі і стрибаємо в автомобіль. Я, звісно, трохи молодша за Чорнобиль, але всі знають ці історії, і того вечора почувалася, ніби я там... Боялися, що просто не зможемо залишити місто. Тепер ми осіли у передмісті Рима, у родичів у приватному будинку. Що, звісно, заспокоює, бо це закрита територія і є можливість ні з ким не контактувати. Дезінфектори — перше, що зникло з магазинних полиць. Але за два-три дні супермаркети перебудувалися і життя повернулося у нормальне русло. Зараз цим прикладом я намагаюся заспокоїти своїх близьких в Україні. Зате розцвіло доставляння продуктів. Ще запровадили правило не підходити один до одного ближче, ніж на метр: деякі магазинчики біля входу поставили котушку з талончиками, береш один і чекаєш на вулиці, коли вказаний на ньому номер загориться на циферблаті магазину, тоді можна зайти всередину. Мережеві супермаркети розкреслили підлогу білими метровими квадратами. Через пандемію люди стали активніше користуватися велосипедами. У разі появи симптомів працює «гаряча лінія», куди можна зателефонувати. І якщо симптоми тривожні, додому приходить спеціальний лікар із «тампоном» — так тут називають тест на коронавірус. У мого знайомого тест був позитивний, але, оскільки температура не перевищувала 37,7°, його залишили вдома. До лікарні забирають тільки складних, із рештою підтримують зв’язок телефоном. Тут багато українок працює доглядальницями літніх людей. Нашим заробітчанкам через епідемію непереливки — їх скорочують, готелі зачиняються. Жінки в паніці, у них горять терміни за документами і терміни перетину кордонів. ІРИНА КОЧУБЕЙ, тренерка з художньої гімнастики, живе в місті Паденге-суль-Гарда (регіон Ломбардія). «Те, що все це всерйоз, я зрозуміла тільки минулої неділі, після закінчення вже двох тижнів карантину і двох тижнів без роботи, — говорить жінка. — Мої заняття з «базовими» підопічними згорнули, а тренування тривають тільки у тих дітей, які представляють національний інтерес. А значить, прощавай, моя погодинна плата. Важко уявити, як доводиться сім’ям, яким потрібно орендувати житло і заплатити ПДВ у середині березня. Так, і найважливіше: я живу на півночі Італії. І на мого чоловіка-італійця ця історія справила вражаючий ефект у поганому сенсі. Я ж як українка, напевно, загартованіша у сенсі нервів. Тікати нікуди, і я з цим змирилася. По-справжньому моторошно стало, коли інформпростір почали бомбити сумними цифрами смертей. До цього ми виходили гуляти, відвідували бари, зустрічалися з друзями — це ж Італія. Нині наше життя має приблизно такий вигляд: закупили продукти на тиждень, сидимо вдома і спілкуємося із зовнішнім світом тільки телефоном. Щодо превентивних заходів, то у нас тут все ж простіша історія. Містечко компактне, щільність населення маленька. Тому поки що обходимося в побуті звичайним милом. Респіраторів і масок у магазинах немає, але їх можна замовити. Прилавок в аптеці відділений від покупців спеціальною стрічкою рівно на таку відстань, якої має вистачити для простягнутої руки». ЗОЇ СТАНКОВСЬКІЙ, яка живе в Мілані, три тижні тому повідомлення у ЗМІ здавалися роздутими, а коронавірус — не більш ніж грипом, який може викликати ускладнення. — Я вдячна італійському уряду і медикам за те, що не приховували інформацію. Тільки-но вони зрозуміли, що ситуація критична, стали записувати відео і голосові повідомлення із поясненнями, в чому небезпека цього вірусу і яка обстановка у лікарнях, — наголошує жінка. — Так прийшло усвідомлення, що з такою швидкістю поширення вірусу забезпечити штучну вентиляцію легенів усім, хто цього потребує, буде неможливо. А це й веде до найстрашнішого фіналу… Приємно, що італійці виявляють максимальне розуміння і взаємоповагу за цієї ситуації. Вийшовши в магазин, ви побачите людей, що стоять на відстані один від одного. Продуктів достатньо, ба більше — багато знижок. Тільки-но було оголошено карантин, низка компаній надали свої сервіси у безкоштовне користування. Віртуальні тури відомими музеями тепер викладено у вільний доступ. Приватні особи теж намагаються внести свою лепту. |