• Рядки з листів

Як нам бути далі?

СВОГО ЧАСУ в нашому поштовому відділенні працювало шість листонош, начальник зв’язку і її заступниця. З роками дореформувались до того, що всіх звільнили. Залишили тільки одну поштарку. Певна річ, вона не могла сама обслуговувати шість сіл, тому ми громадою стали на її захист. До нас дослухалися: взяли на роботу ще одну листоношу і начальника зв’язку. Але ж урізали їм зарплати і зробили на пошті три вихідних дні: субота, неділя, вівторок. Ось така справедливість. Директор у столиці отримує під два мільйони гривень на місяць, а листоноші в селі копійки, за які ще й змушені ремонтувати старенькі велосипеди, котрими розвозять нам пенсію, кореспонденцію.

Іван ПОПОВИЧ.

смт Мирове Томаківського району

Дніпропетровської області.

Попередній прем’єр-міністр обіцяв добавку до пенсії в сумі 650 грн тим, кому за 80. А Президент сказав, що не пошкодує для людей літнього віку і 1000 грн. Коли ж ми отримаємо обіцяне і кому вірити? Чи так і не діждемось? То навіщо було обнадіювати людей?

Любов ЛІХОТА.

смт Веселинове Миколаївської області.

2002-го жителі сіл Козинці та Діброви вирішили провести газ кооперативним способом. Зробили техпаспорт на кожне домогосподарство, закупили труби і розвезли їх по вулицях. Екскаватором викопали траншеї, а хлопці обмотували труби, смолили і підчищали для зварювання й укладання на 4 км. У кого не було грошей, копали траншеї вручну від будинку до будинку. Кожне домогосподарство тягнулось як могло. Суми були немалі. Продавали корів, свиней, позичали в родичів, щоб провести газ бодай до редуктора. А затим уже кожен індивідуально купував труби і платив майстрам за підведення до лічильника і газової плити. Як бачимо, недешево нам обійшлося підімкнення до мережі блакитного палива. Зауважте, зроблено все було власним коштом, а не коштом газконтори. Якщо труби наші, то чому ми тепер повинні платити газовим конторам за транспортування? За логікою це повинні робити вони.

Л.О. БОНДАРЕНКО.

с. Козинці Бородянського району

Київської області.

Я вже зверталась у редакцію газети і, спасибі, одержала відповідь. Але справа про доплату до пенсії мені, як дитині війни, так і не зрушила з місця. Я пройшла всі інстанції, виграла суд, проте держава за десять років так і не виконала судового рішення. У державному бюджеті, пояснюють мені, не вистачає коштів. А навіщо ж ви їх забрали на мільйонні зарплати чиновникам?

Ганна ТАРАН.

с. Михайлівка Перша

Котелевського району

Полтавської області.