• Запитання — відповідь

Спадкування за заповітом

Підготувала
Надія ПРОЦКО.

«Так сталось, що я доглядаю свою 80-літню тітку, оскільки завжди у нас із нею були теплі родинні стосунки, тим паче ми сусіди. Її ж син живе в іншій області, має інвалідність, зловживає спиртним і давно вже не цікавиться долею хворої матері. Тітка пообіцяла за мою турботу оформити на мене заповіт на все своє майно, хоч я про це не просила. Люди в селі кажуть, що майно чи його частина все ж відійде її сину. Може так статися, що не оберуся потім клопоту з таким родичем», — переживає Лідія М. із Сумщини.

ЧИННЕ законодавство України передбачає два види спадкування: за законом і за заповітом. Спадкування за заповітом, згідно зі ст. 1235-ю Цивільного кодексу України, надає можливість спадкодавцю особисто призначити своїх спадкоємців ще за життя, незалежно від кількості таких осіб і наявності родинних відносин, чи, навпаки, позбавити права на спадкування будь-яку особу, а також розпорядитися належним спадкодавцю майном у будь-який спосіб, визначивши у заповіті частки спадкоємців у спадщині або залишивши іншу частину поза заповітом.

Але надана законом свобода складання заповіту обмежується нормою ст. 1241-ї Цивільного кодексу України, яка гарантує малолітнім, неповнолітнім, повнолітнім непрацездатним дітям спадкодавця (в тому числі усиновленим), непрацездатній вдові (вдівцю) та непрацездатним батькам (у тому числі усиновителям) спадкодавця на обов’язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Перелік таких осіб є вичерпним та охоплює спадкоємців першої черги за законом, які або не набули повної цивільної діє-здатності на момент відкриття спадщини (не досягли 18-річного віку), або досягли загального пенсійного віку, або мають інвалідність І, ІІ, ІІІ груп.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, визначеного ч. 1-ю ст. 1241-ї ЦК, за наявності однієї з таких умов: він не вказаний у заповіті зовсім; у заповіті міститься положення про усунення його від права на спадкування або йому залишено частку у спадщині, меншу від належної йому обов’язкової частки.

Відповідно до ст. 1235-ї ЦК України, правило про обов’язкову частку у спадщині обмежує свободу заповіту у можливості позбавлення права на спадкування вказаних спадкодавцем осіб. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа своїх спадкоємців за законом, але до категорії осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, таке обмеження не застосовується, тим самим тягне за собою недійсність заповіту у тій частині, в якій обмежуються права спадкоємців на обов’язкову частку.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця і не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку.

Отже, пані Лідіє, відповідно до вимог законодавства, син вашої тітки все ж матиме право на обов’язкову частку у спадщині як особа з інвалідністю попри бажання матері позбавити його спадку.