• Не можу мовчати

Свої ж і знущаються

Валентин СИДОРОВ.

с. Степове Новоодеського району

Миколаївської області.

ЯКЩО люди з низьким морально-етичним рівнем глумляться з тварин, то держава притягує їх до адміністративної відповідальності, тобто захищає братів наших менших від наруги. А в селі Степове на Миколаївщині керівники громадського водогону за ширмою лукавої «більшості» знущаються і грабують людей похилого віку шахрайськими цінами за воду, але ніхто їх (32 пенсіонерів) не захищає — ні рідна сільрада, ні байдужа районна влада.

Грабують нас так: усі витрати на водопостачання, крім вартості електроенергії, вони ділять не на спожиті куби, а на подвір’я селян. Така «бухгалтерія» дуже вигідна для тих господарів, які мають по кілька корів, телят, свиней, по кілька десятків гусей, качок і курей і щомісяця використовують 10 і більше кубометрів води, а пенсіонери — по одному кубу і менше. Виходить, що перші платять за куб 18-20 грн, другі — 40-60 і більше гривень. Скажімо, згорів електронасос, який за три роки подав до подвір’їв із живністю 400 кубометрів води, а на пенсіонерські — близько 30. За новий насос платимо однаково — по 65 грн. Ось чому хитромудра більшість не пенсійного віку, втративши совість, голосують за подвірну плату.

Кілька років поспіль сільський голова не намагався розбудити совість у прихильників подвірної плати за воду, не виводив їхню лукавість на чисту воду. Не хоче цього робити і новий голова ОТГ. Скаржуся голові райдержадміністрації, на що той лише мені дорікнув: «Ви ж особисто були присутні на зборах, де більшістю голосів вирішено затрати електроенергії розділяти на куби, а решту витрат розділяти подвірно». І розмашисто підписався. Тобто благословив знущання і пограбунок пенсіонерів. Цей докір, на мій погляд, чимсь нагадує історичний сарказм давньогрецького філософа Сократа: більшість може проголосувати й за те, щоб віслюки стали кіньми.

Бив чолом і голові райради, який теж нічим не допоміг, але щиро порадив звернутися з цим питанням до голови ОТГ. Хоча у заяві я написав, що ще у вересні до нього звертався, але від нього до сьогодні — нітелень.

Дуже тяжко носити в серці тягар байдужості чільників місцевої влади. Хочеться розуміння і розради, справедливості й спокою. Звертаюся до тебе, шановна газето, щоб і вищі чиновники знали, як у маленькому селі збиткуються щомісяця з пенсіонерів, і нагадати, що ми, старі, теж люди.