Прийшла, не чуючи провини

Еміль ДУБРОВ.

Блакитноока дівчина Весна

Уже зелені розплітає коси,

Її не раз в своїх я бачив снах —

Маленька і налякана, мов птах,

А на очах гіркі дівочі сльози…

Вона такий тяжкий долала шлях,

В мороз, через сніги і хуртовини,

Ще й не чекала матінка-земля,

А ось уже на крилах журавля

Прийшла, не відчуваючи провини.

Брела тепер, не знаючи дороги,

Налякана, серед розривів мін,

Йшла, мов сліпа, без остороги,

Збиваючи свої маленькі ноги

Об мерзле груддя й камінь до крові…

— Хіба за тим ішла? Несла вам сподівання!

Та що ж ви, люди?! Прошу, припиніть!

Відкиньте сумніви, відкиньте всі вагання,

Я принесла вам квіти і кохання —

Ви тільки свої душі відчиніть!