• А що думаєте ви?

Біда однакова, бачення різні

До «Вербиченьки» часто пишуть жінки, котрі мають схожу біду — п’є чоловік. Виливають на папері свої думки, сумніви. Може, кинути його? А як же діти? Будуть без батька? Чи не дорікатимуть? Жінка вважає, що творить добро: терпить присутність чоловіка, якого зневажає, заради дітей. Тим часом ті підростають, і часто виявляється, що відкидають материну жертву: батько-п’яниця їм не потрібний... Ось кілька таких сповідей.

Може, розійтися...   

ДУЖЕ люблю читати тебе, «Вербиченько». Відпочиваю душею, коли дізнаюся про добрих людей, подружжя, котрі в любові та злагоді ростять і виховують дітей.

А ще завдяки тобі знаю, що не тільки я нещаслива в коханні. Колись двоє любили одне одного, а потім кохана людина починає завдавати болю й прикрощів.

Я рано вийшла заміж. У 16 років. Вийшла за людину, котру любила. Тепер розумію: це було сліпе почуття. Батьки мені казали: придивись, адже односельці часто бачать його напідпитку.

Люди, думалось мені, холодні, байдужі, от і говорять, а ми кохаємо одне одного, і, коли будемо разом, забуде він про горілку, буде найкращий, найдобріший. Так і він мені казав, і я вірила в слово та совість людини.

Проживши зі мною всього рік, чоловік почав пити. Між нами тепер байдужість. Може, й ненависть. Так, ненависть.

У мене є дочка і син. І хочеться, щоб діти мали батька. Та як його зберегти? Передумую все. Чого бракує для щастя? Гарна робота, дім, діти. Та йому нічого не треба. Немає в нього жодних інтересів, окрім випивки. Все згубила горілка. Приходить додому і, навіть коли не п’яний, починає вишукувати, до чого б присікатись. Все добре в його серці потонуло в горілці... Суперечки, брутальні слова. Часто прошу: хай не чують того діти. Адже можуть негарне перейняти. Я дуже того боюся. Сама, по суті, утримую і виховую своїх дітей. Тільки вважається, що в них тато є. Може, розлучитися?

Лілія Б.

Хмельницька область.

Навіщо терпіти?

Я ВЧУСЯ в коледжі, буду швачкою. Живу в гуртожитку. І мені радісно, що не вдома, що не чую батькового крику, п’яного лементу. Тільки шкода мами й меншої сестрички.

Тепер вони самі-самісінькі. Вдень їм легше — мама на роботі, сестра в школі. Додому їм хоч не приходь. Через батька.

Приїхала я й запитую:

— Може, схаменувся тато?

— Ні, все по-старому...

Так боляче мені стало. Запитую: «Чому ж із ним живеш? Навіщо терпиш?». «Заради вас», — каже мама.

Не розумію. Кому потрібен батько, який ні матеріально, ні морально не допомагає сім’ї, який згубив розум і всі хороші людські почуття в горілці...

Софія Ч.

Київська область.

Краще його не було б

МЕНІ 15 років. Живу з мамою і бабусею. Батька в мене немає. Я його ніколи-ніколи не бачила. І мені дуже боляче стає, коли бачу, як чужий чоловік пестить дочку, сина...

Та це було раніше. А тепер я не дуже й хочу мати батька. Що, якби був такий, як у моєї найкращої подруги Олени? Він сильно п’є. Коли Олена приходить до школи з невивченими уроками, всі знають: батько своїми «концертами» не дав їх зробити. Трапляється, вона з мамою і меншим братом у нас ночують...

Що їм робити? Куди тікати? Краще, мабуть, його не було б…

Юлія В.

Сумська область.

Ось такі різні бачення ситуації. Перше — дорослої жінки, дружини, два інші — юних дівчат, доньок. Що їм порадити? Чим заспокоїти? Хотілося б почути ваші думки, дорогі читачі.

«Вербиченька».