• На теми виховання

Стежмо, що говоримо

Ірина КОВТУН.

м. Канів

Черкаської області.

ЯКЕ спілкування приносить нам радість? Коли ми один до одного виявляємо уважність, тактовність, делікатність, уміння співчувати, співпереживати. Після розмови такої і настрій поліпшується, і сил додається.

Основним засобом спілкування є слово. Воно може бути лагідне і мудре, заспокійливе і рішуче, а може бути брудне, брутальне, образливе. Ніде правди діти, боляче, що останнім часом дуже часто ми чуємо останні. Якось сусідка сказала мені:

— Ви знаєте, як підходить субота і треба йти в центр — у магазин чи на базар, то серце починає колотитися: йтиму повз забігайлівку біля мого дому, а там такого наслухаюсь... Хоч вуха затикай!

То правда. І мені часто доводиться там проходити. Молоді гарні чоловіки, а нерідко й дівчата п’ють там пиво або й щось міцніше і розмовляють. Ні, не розмовляють, враження таке, що голосно змагаються, хто більше скаже нецензурних висловів… Якось побачила серед них одного зі своїх колишніх учнів. Не втрималась.

— Андрію, як ви можете випльовувати такий бруд? — запитала. — У школі я від тебе такого не чула…

Тішить, що він не нагрубив у відповідь, а знітився. Друзі його теж не посміли сказати мені щось образливе.

Я пішла далі, розмірковуючи: коли людина в гніві, коли втратила контроль над собою і вжила лайливе слово, то це ще можна зрозуміти. А коли вона вживає його в спокійному стані, під час відпочинку? Це ж безглуздя, дикість!

Сім’ю одну знаю. Батько — людина з вищою освітою. В розмові зі знайомими, особливо з начальством, тактовний, коректний. А вдома?! Розперізується так, що часто в присутності сина, дочки, дружину, матір своїх дітей, сварить нецензурними словами. Чула я, як молода мати двох дівчаток так лаяла своїх донечок за якусь провину, що мені погано стало. Зізнаюсь, подумала: «Як не відсохне цій жінці язик?».

Отож не доводиться дивуватися, що часто й діти у своєму лексиконі мають чималий набір брутальних слів. Успішно оволодівають вони цим «мистецтвом» удома. Вилітають ці слова з дитячих уст, як із кулемета, на спортивних майданчиках, дискотеках, у клубах. Буває, що прориваються і в школі на перервах. Хто в тому винен? Ми, дорослі.

За нами чатують дитячі очі. Молодь нас наслідує. Тож не сквернімо вуста. Наша рідна мова надзвичайно багата і красива. Не засмічуймо її, не збіднюймо. Нам є що передати нашим нащадкам.