«Господь незримо зі мною…» Антоніна КІЗЛОВА. 26 червня (13 червня за ст. ст.) — день святої мучениці Акилини (281—293 рр.), котра загинула за віру під час гонінь, які влаштував візантійський імператор Діоклетіан. Угодниця народилася в благочестивій християнській родині з міста Бібл (Фінікія, нині — Джубейль, Ліван) і ще змалку переконувала одноліток-язичників прийняти хрещення. Уже в 10 років сказала матері (батько на той час давно помер), що вирішила зректися світського життя, коли виросте. Проте мрії про чернецтво втілитися не судилось: через два роки наміснику імператора в Палестині Волусіанові доповіли про те, що дівчинка називає ідолів бісами й навчає їх зрікатися. Потрапивши до намісницького двору, Акилина стійко витримала як спокуси принадами, обіцяними за поклоніння ідолам, так і тортури. На всі знущальні висловлювання Волусіана про безсилля Господа, котрий нібито не може вирвати юну красуню з рук мучителів, вона відповідала, що Бог незримо наповнює її силами. Коли мучениці пробили голову, намісник наказав згодувати мертве, на його думку, тіло бродячим собакам. Утім, зранку Акилина — жива й неушкоджена — постала перед Волусіаном. Той налякався, що свідки чуда приймуть християнство, оголосив дівчину небезпечною чаклункою і звелів її стратити. Господь виконав прохання отроковиці, яке вона виголошувала, йдучи за катами: забрав її душу раніше, ніж ті відсікли голову. Коли Візантія стала християнською, мощі подвижниці урочисто перенесли до Константинополя, де заздалегідь звели церкву св. Акилини. В народі празник здобув назву «Килини (Кулини) Гречишниці». Господарі прикрашали ікони снопиком гречки нового врожаю. З торішніх запасів традиційно всією громадою варили гречану кашу, якою обов’язково частували нужденних. Від цього дня до середини липня потребує особливого нагляду худоба — через спеку й хмари оводів. |