• Фольклор-фест

_{Балада про горох}

Юрій БЕРЕЗА.

м. Рівне.

Ой посіяв Гриць горох

При крутій дорозі.

Виріс гарним він, дав Бог,

Як ніколи досі.

Горошини — як кулак

І мед справжній наче.

Тож і скуб його усяк,

Хто устиг побачить.

А дорога, хоч крута,

Людна й галасиста,

Дуже плавно поверта

Із села до міста.

Як зібрався Гриць збирать

Скарб свій придорожній,

Довелося рахувать

Лиш стручки порожні.

Не печалився, однак,

За врожайну втрату,

Бо збагнув: стягти за смак

Зможе певну плату.

Спостережень Гриць не мав

Камер на городі.

А горох сам підказав,

Хто бував у шкоді.

Через той гороховізм

Кожен в селі п’ятий

Салютує організм,

Наче із гармати.

Втім, вже чути від кількох

Українців славних:

— Видавав би так горох

Хапунів державних!

_{Пасажирська балада}

Піднявсь літак

 з аеродрому —

Із Осло курс узяв на Київ.

Везе від родичів додому

Він земляків на власній шиї:

Батьків, сестер,

братів і доньок,

Що в маски, звісно,

одяглися…

Мої сусідки не із соньок,

За балачки вони взялися.

Ось, бачу, кралечка нівроку

Стягнула маску із обличчя,

Немов небажану мороку,

І заходилася хвалиться:

— Які в Норвегії красоти!

Усе росте, цвіте, буяє…

Тут залишитись я не проти,

Одначе хатонька своя є.

І люди тут культурні дуже,

Такою стала й моя Алла.

Постійна радість в неї

з мужем,

А в Україні сумувала.

А море, гори, ліс, долини —

Як заповідництва вершини.

На трасі — ані краплі слини,

Ні докурка, ні папірчини…

І заходилась так махати

Своєю маскою під носом,

Що став я вірус відчувати,

Який зорить на мене косо.

Сусідки інші одягнули

Кульки на голови зі страху

І вихвалянь отих не чули —

Біді б не впасти лиш на плаху.

Ну а красулечка нівроку

Своє завершила про казку

І захропіла в мене збоку,

Обличчям гепнувшись на маску…

На ізоляції я нині

На примусовій в себе вдома.

І вдячний службі карантинній,

Яка у нас іще свідома.

Але про кралечку похмура

Все ж думка

змушує сказати:

На язиці в таких культура,

Якій на віруси начхати!

_{Балада про сучасне побачення}

На побачення у парк

Запросив Олену Марк.

Тільки зіроньки зійшли —

Вже на лавочці були,

При схвильованих думках,

Зі смартфонами в руках.

У екранах свої очі

Протримали до півночі.

Потім дружно підвелись

І додому подались.

А уранці Олі Марк

По смартфону мовив так:

— Обнімаю, аж упрів,

І цілую сто разів!