• Проблеми галузі

За стерляддю — осетри

Перевиконано план із зариблення Дніпра осетровими

Василь ПІДДУБНЯК.

Останні 100 тис. мальків стерляді на спеціальному катері полишили «інкубатори» виробничо-експериментального Дніпровського рибовідтворювального заводу ім. Академіка С. Т. Артющика і переселились у води найбільшої річки України. Тим самим зроблено ще один важливий крок до відновлення ресурсів живого срібла, капітально підірваних на початку нинішнього століття.

Єдине в Україні підприємство, яке займається розведенням і випусканням осетрових, замість запланованих 1,3 мільйона мальків цього виду випустило у Дніпро вже півтора мільйона особин. І тепер тільки від стражів підводних комор залежить, яким буде майбутній урожай голубої ниви.

«Наш завод щороку намагається збільшити свої потужності, аби випускати все більше молоді осетрових, — розповідає координатор програми рибного господарства у Херсонській області Євген Алхімов. — Хочу зазначити, що цього року після тривалої перерви, окрім стерляді, підготовлено до випускання в річку близько 100 тисяч екземплярів осетра. Також на підприємстві є така ексклюзивна риба, як веслоніс. Але випускання її молоді в річку стримується диспутами між українськими вченими щодо доцільності цього. Сподіваємося, що наступного року ми включимо її в програму та будемо випускати молодь веслоноса у Нижній Дніпро».

І хоча осетрові — аборигенні види риб Дніпра, деякі українські іхтіологи вважають, що ніякої перспективи, передовсім економічної, у них нема.

«Це той вид риб, який найбільше цікавить людей, що хочуть почати вирощувати рибу. Мабуть, це пов’язано з тим, що в радянські часи осетр вважався рідкісним делікатесом, був відносно дорогим продуктом, доступним лише для певної категорії громадян, — пишуть автори брошури «Сучасна аквакультура: від теорії до практики». — Ще один міф, який пов’язаний з осетрами: вони дають чорне золото! Але щоб отримати ікру від самки, то для цього її потрібно ростити 5—6 років. І коли ви порахуєте всі витрати на виробництво, то зрозумієте, що ця ікра реально золота.

Для того щоб зрозуміти масштаби інвестицій для одержання комерційно вигідної кількості ікри (2500—4000 кг на рік), то це становитиме суму мінімум із сімома нулями. Плюс до першого врожаю ікри ще треба дожити. Адже весь цикл виробництва — мінімум 5—6 років. Це за інших нормальних умов, коли все гладесенько-рівнесенько. Зазвичай на повну потужність таке господарство виходить десь через 8—10 років. У кого є зайвий десяток років або десяток мільйонів доларів, то ласкаво прошу в бізнес чорного золота».

Ще туманніша перспектива, вочевидь, у веслоноса. Так, учені оголосили вимерлим китайського веслоноса — вид прісноводних риб, що мешкали у річці Янцзи.

Проте веслоніс, якого почали культивувати в Україні ще 1974 року, родом не з Китаю, а зі східної частини США — басейну ріки Міссісіпі. Головна його цінність у тому, що він вважається чи не найневибагливішим у розведенні серед риб. А чому вважається? Майстри голубої ниви Херсонщини довели це на практиці, зокрема в азовських озерах Арабатської стрілки.

Унікальність американського веслоноса в тому, що це єдиний вид осетрових, який харчується планктоном, личинками комарів, а також детритом — завислими у воді й осілими на дні водойм дрібними нерозкладеними часточками рослинних і тваринних організмів або їхніх виділень. Як мовиться, в одній особі й санітар водойм, і природний фільтр!

Довжина дорослого веслоноса може сягати понад два метри, а вага — близько 90 кілограмів. У сприятливих умовах приріст маси молоді лише протягом одного літа становить майже пів пуда!

Веслоніс — риба мирна і спокійно вживається з українськими коропами, товстолобиками, білим амуром… У миролюбного і невибагливого «американця» нема дрібних кісток і луски, вихід м’яса приблизно 60 відсотків, а смакові якості його, а також ікри — такі ж, як в інших осетрових. Сам куштував і можу засвідчити…