Правила життя Володимира Сметанського

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

Цими днями він перегорнув ювілейну, 80-ту, сторінку своєї біографії. І ніби немає за плечима тих років. Його активній громадянській позиції можуть позаздрити 30-літні — ні дня без суспільно корисних справ! Таке життєве кредо Володимира Сметанського, якого знають і шанують жителі Тульчина і району.

ОСЬ уже багато років Володимир Анастасійович очолює міську організацію ветеранів, координаційну раду профспілок району і є морським волонтером. Улітку традиційно організовує поїздки ветеранів, членів профспілок і їхніх родин на базу відпочинку «Славутич» у мальовничу одеську Росєйку.

Він звик робити людям добро. І це добро з вдячністю пам’ятають колишні студенти місцевого ветеринарного технікуму, яким викладав зоотехнічні дисципліни, чимало мешканців району, яких влаштовував на роботу, працюючи директором Тульчинського центру зайнятості. І які б посади не займав, ніколи не ставив себе вище за підлеглих і не цурався спілкування з простими людьми. Оптимізм і гумор — ті риси, які особливо цінують в ньому його друзі й рідні.

Проте доля не раз випробовувала Володимира Анастасійовича на міцність, порядність і сумлінність. Так сталося, що його дружина Ірина серйозно захворіла у 28, коли дітям було сім і п’ять років. Підступна хвороба прогресувала, і з часом красива й талановита жінка перестала ходити. Проте завдяки чоловікові до останніх днів (серце Ірини Іванівни перестало битися на 69 році) вона продовжувала вести активний спосіб життя: подорожу­вала, була у вирі сімейних і суспільних подій, мала чимало захоплень — музика, книги, кіномистецтво... Як каже Володимир Сметанський, щастя знаходить дорогу до сильних духом людей.

Понад усе в сім’ї Сметанських цінують освіченість. Ірина Іванівна вільно володіла англійською мовою, мала музичну освіту. Проте й Володимир Анастасійович не відставав у прагненні розвиватись та вдосконалюватись: закінчив зоотехнічний факультет Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, педагогічний — Української сільськогосподарської академії, ринкову економіку та господарче право опановував в Інституті міжгалузевої освіти. До речі, третю освіту Володимир Сметанський здобув у 55 років й нині успішно застосовує свої знання на практиці. На його думку, вчитися ніколи не пізно. А ще він любить повторювати китайську народну мудрість: «Знання — скарб, який всюди йде за тим, хто ним володіє».

Діти та онуки Володимира Анастасійовича мешкають у Києві, проте він із ними спілкується щодня. Син Дмитро — один із керівників провідної столичної компанії, донька Ольга — відома журналістка. Найкращі родинні моменти — коли діти та онуки приїздять до улюбленого тата і дідуся у гості. Він частує їх смачними шашликами і сирниками. Кулінарія — одне з його захоплень, бо пристрасно любить ще шахи, подорожі та книги. Багато років вів шаховий гурток для юних тульчинців, а сам неодноразово ставав чемпіоном шахових турнірів. Побував Володимир Сметанський на екскурсіях у Польщі, Угорщині, Німеччині, Чехії, Болгарії, Румунії. Усе життя він збирає бібліотеку, якою пишається. «Книги — морська глибина. Хто в них пірне аж до дна, той хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить», — любить цитувати Івана Франка.

На запитання, про що мріє сьогодні, Володимир Анастасійович відповідає: «Про мир, добробут українського народу, щасливе життя дітей та онуків у щасливій Україні».

П’ять разів він обирався депутатом міської і районної рад, робить усе для того, щоб покращилось життя земляків. Пише статті у місцеву газету, виступає по районному радіомовленню, разом із працівниками управління соцзахисту зустрічається з пенсіонерами. Мабуть, через це так довго тримається на хвилі служіння людям.