Де шукати правду?

Микола ОСОСКАЛО.

м. Вараш

Рівненської області.

22 ЛИПНЯ я приїхав маршруткою до Києва, щоб особисто занести в секретаріат Кабміну листа з проханням захистити свої конституційні права, оскільки місцеві правоохоронні органи реагують тільки відписками. Стомлений довгою дорогою і блуканням столичними вулицями, нарешті потрапив у приймальню. Але охоронець відразу остудив мій ентузіазм, пояснивши, що через карантин особистий прийом громадян не ведеться. «Чи можу бодай листа вкинути в скриньку для звернень?» — запитав я. На що у відповідь почув: «Тут такої немає». «Невже у приймальні зовсім порожньо, може, хоч черговому працівникові можна передати листа?» — не відступав я. Охоронець, щоправда, кудись зателефонував, і невдовзі до турнікета вийшов чоловік. Він не представився, а лише запитав, що я хочу. Вислухавши, відповів, що мою заяву не може зареєструвати. Треба відправити її через поштове відділення. Після чого повернувся і пішов. Від охоронця дізнався, що це був сам начальник приймальні...

Довелось так і зробити, хоча міг віддати звернення, як це заведено, особисто або ж вкинути в скриньку для листів. Та останнього в Кабміні чомусь не виявилось. Тож, намучившись, витративши на вітер понад півтисячі пенсійних гривень, змарнувавши цілу добу і нічого не добившись, повернувся додому. Наочно переконався, що на таких сіромах, як я, нашим правителям наплювати. Підсумовуючи, констатую: «Немає правди ні на місцях, ні у столичних кабінетах».