• Актуально

Зупинився фестивальний розмай

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

Промайнула весна — без далеких і близьких поїздок автобусами й поїздами, без велелюдних великодніх святкувань, без посиденьок у барах-ресторанах та інших важливих і не дуже речей. Серед них ніби й забулися такі традиційні закарпатсь­кі події, як фестивалі вина та інші кулінарні форуми.

_{­Скільки це коштує?}

МИНУЛО чверть століття, відколи святкування червоного, білого, рожевого угочанського молодого вина міцно вписалися в загальноукраїнські календарі туристичних маршрутів. До них готуються і господарі, й гості краю, для яких це перспектива продегустувати автентичні напої, побачити, почути, відчути тутешні традиції, сконцентровані на невеличкому майданчику.

На фестиваль десятки автобусів привозять відпочивальників із санаторіїв, прибувають туристичні групи з-за меж області, з’їжджаються підприємці, фермери і приватні господарі… За один день у його рамках обертаються сотні тисяч, а то й мільйони гривень. Хоча для організаторів — мерій міст, райдержадміністрацій — прямі витрати з бюджету становлять інколи кількадесят тисяч гривень (на виноградівський фестиваль «Угочанська лоза» РДА витрачає 50—60 тис. грн).

Звісно, ця сума ні про що не говорить, адже є витрати на прийом зарубіжних делегацій, екскурсії, подарунки тощо. Не кажучи вже про велику працю кожного члена оргкомітету і цілу армію учасників святкової ходи і різноманітних супровідних дійств. Ну і, врешті-решт, треба врахувати участь «сільських дворів» і презентаційних майданчиків від місцевих підприємств, лісгоспу, коледжу… Тож ніхто не може й приблизно сказати, скільки коштує фестиваль.

_{Мотивація зберігається}

ВІД самого початку громади брали на себе дуже великі витрати, згадує колишній сільський голова, багаторічний співорганізатор фестивалів у Виноградові й рідному селі Черна Василь Івашко. Наприкінці 1990-х, каже Василь Васильович, усе трималося на ентузіазмі й пострадянській дисципліні. На кожну сільраду тоді приходило повідомлення про організацію фестивалю, і села забезпечували і напої, і власні кулінарні вироби, самостійно доправляли все необхідне для приготування страв, костюми для учасників художньої самодіяльності, інтер’єр для оформлення «сільських дворів», якими був заповнений весь парк Перені у райцентрі.

З часом кількість охочих поменшала. Залишилися ті, хто розумів перспективу і самого фестивалю, і участі в ньому, адже йдеться про імідж твого села, про контакти з людьми, які приїжджають із Києва, Румунії, Угорщини, Словаччини… Черна завжди була активна, приїжджаючи й на заходи в Ужгороді, Костилівці, Києві, Солотвині…

Із кожним роком ставлення організаторів до сільських громад міняється у бік підтримки — почали надавати транспорт, переможці фестивалів отримують непогані премії. Тобто є мотивація і перспектива для участі. Цьогорічна «пауза», вважає Василь Івашко, дасть змогу продумати, як зробити фестивальне свято ще цікавішим і для учасників, і для гостей — скажімо, поряд із презентаційними столами кожен «сільський двір» міг би підготувати окремий прилавок для продажу свого вина.

_{Відновити виноробство}

Є ЩЕ одна важлива — соціальна — роль фестивалю. Практично кожен тутешній господар вирощує виноград і робить власне вино, як, наприклад, Михайло Талабіра. Зі свого врожаю він отримує 300—400 літрів. Для нього, як і для багатьох інших господарів, фестиваль — єдина можливість реалізувати свої вина, які не раз відзначалися дегустаційною комісією як найкращі.

Фестиваль не просто треба відновлювати, а, як тільки з’явиться можливість, зробити ще масштабнішим, вважає Михайло Талабіра. Тому що виноробству загрожує не тільки відсутність свята вина. Інтерес до брендової рослини, яка дала назву місту, поступово падає, навіть домашнє вино ставити на стіл перед гостями тепер не дуже прийнято. Район скоро треба буде називати «невино­градівським», жартує винороб.

Навряд чи це добре. Бо зі згасанням закарпатського виноробства як традиції зникатиме винний туризм, а за ним і туризм узагалі. Чи є вихід для народного напою? Над цим уже замислився один із активних організаторів масштабних проєктів у Виноградові Святослав Гал. Так, є заборона на проведення фестивалів, каже він, але ж місто може організувати винний ярмарок, щоб зберегти традицію виноробства. Звісно, формат залежатиме від ситуації з пандемією.

І, до речі, постає ще одне питання — хто втілюватиме цю та інші подібні ідеї? Дотепер, скажімо, «Угочанську лозу» організовувала РДА (як і в інших районах). Але ж не сьогодні-завтра районні структури втратять усі свої функції, а фінансові потоки йтимуть просто у громади. Чи буде їх цікавити фестивальна тема? Відповідь на це запитання отримаємо тільки після завершення виборів і пандемії.