• Людина та її справа

Міцний горішок

Людмила СТЕЛЬМАХ
(Кучеренко).

Полтавська область.

Дванадцять років тому полтавчани Юрій і Ганна Парахничі придбали у селі Коломацьке Полтавського району хату, щоб на вихідних відпочивати від міського галасу, автомобілів,
вирощувати екологічно чисті овочі та фрукти. А коли п’ять років тому у подружжя народилася
донечка Марійка, вони взагалі оселилися у селі.

НА роботу Юрій продовжував їздити до обласного центру. Водночас у нього визрівала думка серйозно зайнятися сільським господарством, а саме: вирощуванням горіхів. Два роки він вивчав матеріали як вітчизняних, так і іноземних агрономів і селекціонерів, став членом Української горіхової асоціації, щоб отримати доступ до ще більшої бази інформації, відвідав багато конференцій і практичних курсів. А його дружина вивчала законодавство, регулятивні документи Мінагропроду, податкової адміністрації. Відчувши, що готові до нового кроку у житті, подружжя зареєструвало сімейне фермерське господарство, яке назвали «Марусин сад».

Юрій звернувся до Коломацької сільської ради із заявою про надання йому ділянки під горіхову плантацію. Та коли уперше побачив свій наділ у селі Дудникове, почухав потилицю. Це було місце колишньої ферми із силосними ямами, куди місцеві мешканці роками зносили різний непотріб.

Утім, Юрій разом із дружиною, а часом і з донечкою рішуче і заповзято заходилися виносити сміття, биту цеглу, рубати двометрові бур’яни, викорчовувати чагарники. Щоб витягти із землі бетонні брили і арматуру, наймали людей, техніку. Місцеві потім зізналися, що бились об заклад: як швидко городянин, «білий комірець», плюне на цю безнадійну затію…

Та він не здавався. Вставав о 4-й ранку, готував до садіння ділянку на придбаному тракторі. Потім їхав у Полтаву на роботу. І от нарешті у листопаді 2018 року посадив 152 саджанці волоських горіхів. Та випробування тільки починалися! Не минуло й місяця, як невідомі зламали 90 стовпчиків огорожі (а це 400 метрів!) і 80% деревець. Це ж яку треба мати дурну волячу силу, щоб трощити бетон; яку чорну заздрість до трударя, котрий, можна сказати, потом полив свою ниву; яку ненависть до всього живого, щоб бігати від деревця до деревця, між якими відстань вісім метрів, і ламати, нівечити, висмикувати з утеплювача?!

Юрій із дружиною були у розпачі! А маленька Марійка тулила ручки до грудей і запитувала в батьків: «Хто-хто поламав мій садочок?». Тим паче, що у фермера начебто не було недоброзичливців у селі, з усіма були нормальні стосунки. Ба більше, коли Юрій заклав так звану «шкілку» (розсадник) із найкращих плодів великих тонкошкірих горіхів, то пообіцяв, що зі всіма охочими безкоштовно поділиться саджанцями, коли ті підростуть.

Фермер подав до поліції заяву про злочин, адже йому були нанесені значні збитки. За проєкт саду він сплатив 17 тисяч гривень, розчищення території, паркан, саджанці потягнули ще на близько 70 тисяч гривень власних заощаджень. А компенсація за розділом «садівництво» державної програми, яку отримав Юрій, становила тільки 34 тисячі гривень.

— За 21 місяць розслідування, — обурюється Юрій Парахнич, — поліція так і не знайшла злочинця. Провадження порушили, але розслідується воно як мокре горить. Водночас знайомі правоохоронці переконані, що подібні злочини у маленькому селі можна розкрити якщо не за кілька годин, то днів…

Микола Нездойминога, начальник відділу виробництва й маркетингу продукції рослинництва Департаменту агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації каже, що за останні 15-20 років не пам’ятає такого варварського нищення молодого саду на Полтавщині, як у Дудниковому:

— Мотиви цього вчинку важко зрозуміти! Шкода, що новонасаджений сад не охоронявся. На жаль, такі реалії сучасного життя…

Торік навесні Юрій Парахнич (на фото) повністю реанімував «Марусин сад»: відновив паркан, посадив нові горіхові саджанці, провів освітлення, встановив відеоспостереження і найняв охорону. Навіть не хоче казати, скільки йому обійшлися ці заходи безпеки… Головне, що невдачі його не зламали, він не опустив рук, не втратив оптимізму. «Я ще той міцний горішок», — жартує чоловік.

Юрій Парахнич упевнений, що через кілька років у Дудниковому буятиме молодий сад. І не один. Зараз він готує земельну ділянку площею 2 га під саджанці, в планах — закласти ще два гектари.

— Дуже хочеться, щоб у моєму рідному селі Дудникове буяли горіхові сади, — каже місцева жителька Наталія Стельмашова. — Боляче було дивитися на понівечені саджанці, на сплюндровану працю цілої родини. Зараз молоді деревця зазеленіли, радують усіх. Юрій робить титанічну працю.

А її сусідка Світлана Ващенко додає: «Ми всі бачимо, як Юрій працює й вболіває за свою справу. І взагалі за лад у селі. Більше б таких людей приїздило до нас жити й працювати…»