Вівторок, 15 вересня 2020 року № 70 (19818)
http://silskivisti.kiev.ua/19818/print.php?n=46660

  • Гість куточка

Тропіки вже тут!

Святослав ЖОЛУДЬ.

Фото автора.

Азимина, хурма, африканське просо, інжир, актинідія, персики, промислова ожина і багато-багато іншого! Хто б міг подумати колись, що поблизу Чернігова — найпівнічнішого обласного центру країни — на звичайному сільському городі просто неба ростимуть теплолюбні та тропічні рослини? Для Анатолія Маєша з Анисова вирощування поки що незвичних для нас фруктів, ягід та городини не просто хобі, а справа, яка в недалекому майбутньому годуватиме його родину в старості.

АНАТОЛІЙ МАЄШ — людина неспокійної вдачі. Про нього можна сказати — людина-експериментатор. Чого тільки нема у господарстві хазяйновитого чоловіка! У хаті — лимони та банани, які плодоносять, на подвір’ї — чудернацькі для наших широт рослини.

«Персиком зараз уже нікого не здивуєш, — зриваючи з розлогої крони плід, що займає пів широкої долоні, каже садівник. — А ще два десятки років тому я й подумати не міг, що він так приживеться. Абрикоса і та з натяжкою родила».

Персиків у Анатолія Євгеновича — п’ять дерев, і всі родять.

«Оці чотири виросли з кісточки, — проводить рукою господар. — А цей жінка купила саджанцем на базарі, називається сорт «Поліський зимостійкий». Це пізнього строку достигання, прищеплений на абрикосу. Торік хотів його викинути, через слабкий імунітет, але виходив, і плоди є».

За словами садівника, секрет догляду за персиками простий: їх треба нещадно обрізати.

«Дві третини гілок треба видаляти. Різати нещадно! Якщо не обрізати, він зміліє», — стверджує чоловік.

У 2002-му році Анатолій, зубний лікар, переїхав на постійне проживання з Чернігова до Анисова, щоб доглядати хвору матір. Кинув роботу, завів господарство, згодом продав свою малосімейку і купив хату ближче до центру.

«Вивів хміль, кропиву, бур’яни і посадив садок, — пригадує Анатолій Євгенович. — Важко було, пенсії ще не одержував, тож виживали за рахунок хазяйства».

Ще й зараз 75-річний господар із дружиною тримають корову та свиней. Молоко і сири раніше возили продавати в Чернігів, нині ж усе розходиться по селу. На жаль, усе менше селян хоче тримати худобу.

Садиба Анатолія Маєша — це оранжерея просто неба! Окрім традиційних вишень, яблунь та груш, тут, як уже зазначалося, персики, абрикоси, черешні, південні сорти винограду. Під тином розлого розкинулись підперезані кущі безшипної ожини — сорт американської селекції «Торн Фрі».

«Тільки погляньте на цю красу! — не натішиться садівник. — Ягоди великі, масою 5-7 грамів, чорні, блискучі. Смак десертний. Ягоди транспортабельні, однорідні, універсального призначення. Кущі потужні. Врожайність дуже висока, сорт не вибагливий у вирощуванні. З одного я збираю відро ягід».

На городі видніються деревця з незвичним продовгуватим і дещо грубим листям. Це азимина, чи, як її ще називають «пао-пао», або ж «банан Небраски» — дерево з оригінальними плодами родом з-за океану.

«Азимина заввишки як вишня, плоди важать близько кілограма, як качани кукурудзи, а м’якуш подібний до заварного крему, — пояснює Анатолій Євгенович. — На смак наче суміш банана, манго та ківі. Мені прислали насіння, і оце я виростив вісім саджанців. Їх для запилення краще мати кілька».

Проходимо далі.

«А оце — інжир, — вказує рукою на невеликий розлогий кущик (на фото ліворуч) господар. — Його треба висаджувати під кутом, бо взимку він потребує укриття».

А ще на городі африканське просо, ремонтантна полуниця, яка родить до глибокої осені, гострий перець чилі...

«Люблю гостреньке», — зізнається чоловік.

З городу, як з’ясувалося в подальшій розмові, тут нічого не викидається, все йде на гній і переробляється на добриво каліфорнійськими черв’яками. Колись за відро цих малих червоних трудівників Анатолій Євгенович віддав мільйон купонів. На гумусі він садить розсаду, яка ніколи не хворіє.

Дивиться на своїх «вихованців» садівник і не може намилувати око. При цьому Анатолій Євгенович все ретельно спланував. Каже, робить акцент на садівництві з практичною метою.

«Настане час, коли косу вже буде важко втримати, а садок прогодує, — розмірковує він. — Єдине, про що шкодую, так це про те, що Горбачов раніше не розвалив ту богадільню під назвою «совєцький союз» — тоді б і часу на приватну ініціативу було більше».