Спіймана дорога

Малюнок Володимира ШТАНКА.

Якось батько і син ставили капкани на звіра. Йшли вони дорогою, якою ходили всі мешканці села. Син і каже:

— Я свою пастку тут, на дорозі, поставлю.

Батько заперечив:

— Ну що ти, синку, не можна! Це дорога для всіх.

Не послухався син. Наступного дня йдуть перевіряти капкани.

— Батьку, звір! — закричав іще здалеку син.

Підійшли ближче, аж то їхній собака спіймався.

— Казав тобі — не став на дорозі капкана! — розсердився батько.

Не послухався син і цього разу. Залишив пастку на тому ж місці. Через день потрапив у неї їхній кінь. А ще через кілька днів спіймав хлопець і саму дорогу.

— Випусти її! — суворо наказав батько.

Знов не послухався син. Поклав дорогу у мішок і закинув через плече. І тут оточили їх зусібіч густі ліси. І ніяк не могли батько з сином потрапити до села. Врешті поклав син ношу на землю. Визирнула з мішка дорога й побігла до села. А по ній пішли батько з сином.

— Це моя дорога! Я її спіймав! Ніхто тепер не має права нею ходити! — почав вихвалятися перед людьми син.

Махнули люди рукою на хвалька і перестали ходити тією дорогою. Проклали собі іншу.

А дорога, яку забрав собі хвалько, сумувала, сумувала одна, без людей, заростала травою, поки зовсім її не стало.