• Поезія

Ми українці!

Напівтонів у цьому не існує:

ти любиш Україну? Так чи ні?

Вона з безжальним ворогом воює.

За кого ж ти в гібридній цій війні?

Не говори про «марні сподівання»,

що «все потрібно зважити, як слід»…

Голодомори, Крути і вигнання…

Та скільки нам іще потрібно бід,

аби зізнатися собі й своїм нащадкам:

убивця поруч всі оці роки!

У нашого сусіда мертва хватка,

тримає нас «за горло» вже віки.

І справжніх патріотів — до в’язниці,

сміливих та нескорених — на смерть.

Міста на сході, села і станиці

наразі «гради» спалюють ущерть.

Ми ж запопадливо чомусь в розмові

на їхню мову переходим враз.

На заробітки їдем «до Московії»,

хоч там відверто зневажають нас.

Цей комплекс меншовартості нищівний,

неначе другосортності тавро.

Але ж ми громадяни України!

Тисячоліття нам шумить Дніпро!

Над ним рука Хрестителя простерта,

наш рід давно уславлений в віках!

…Вони свята святкують в гімнастерках,

а ми — у вишиванках і стрічках.

Олена ОЛІЙНИК.

смт Новотроїцьке, Херсонщина.

Братина

Ох, часе, даруєш так мало див ти нам!

А бути щасливими щоб,

іще станцювати козачу «Братину» —

то, може, й достатньо було б?

На власних кістках! На землі очужілій!

На цих от чумних і ганебних «пирах»!

Щоб кров закипала і пінилась в жилах!

Щоб випалить піснею страх!

Гидкий «Пластунець» пластувати лиш годні

хіба ми, галерці даруючи сміх?

Хай навіть «Гопак» предковічний сьогодні

залишиться «правдою ніг»!

І «чорні», і «білі» стираючи плями

з душі та історії, збуримо ж пруг —

вогненну козачу лезгинку з шаблями

станцюймо, зібравшись на круг!

Воскресши з віків, далеків і безодень,

вернімось на благословенний Майдан.

Агов, козаки! Не губися і жоден!

За кожного з вас і життя я віддам!

Хіба розгубили завзяття і силу,

блукаючи простором сивої мли?

Станцюймо! Щоб здрайці в печінці свербіло,

і ворогу п’яти до втечі пекли!

Станцюймо, забувши гріхи і провини!

Народ свій подвигнемо знову на змаг!

Збудімо забуту могуть України

і віри та слави жагу у синах!

Станцюймо! Хай чують «панки доморощені»

римований суголос наших сердець!

Станцюймо «крилатію» злуки і прощення!

Станцюймо, і хай йому грець!

Олег ГОНЧАРЕНКО.

м. Мелітополь, Запоріжжя.

Я ніколи не думала, Боже,

що подякую долі за хрест...

Світ мене зустрічає вороже,

але ж тим в цьому світі воскрес!

Я ніколи не думала, Отче,

що схилюся в поклоні за те,

що зап’ястя мої кровоточать

і на виразках слово цвіте.

Я ніколи не думала, Пане,

що у келиху Твому, на дні

ні отрути нема, ні омани —

тільки істини очі сумні.

Неоніла СТЕФУРАК.

м. Івано-Франківськ.