• Бувальщинка

Перший заступник

Олег ЧОРНОГУЗ.

м. Київ.

Мій приятель — чи то банкір, чи відомий банківський працівник — запросив мене на свій ювілей. Я вчасно прибув. Ми вчасно сіли за столи, й от постала вічна проблема — хто під час ювілею головуватиме?

Ювіляр запропонував мене. Я трішки покомизився, але під вигуки всіх мене таки вмовили і я погодився, але виставив і свої умови:

— Без, як мінімум, двох заступників не працюватиму! — і мотивував тим, що між такою напруженою роботою і собі у рот щось кинути треба, бо зіп’юсь.

Добірне товариство погодилося на такі умови й дозволило мені мати, як мінімум, двох заступників.

— Обидва будуть першими, — заявив я. — Перший заступник першим і другий заступник ще першіший першого.

І з цією пропозицією чи моїм запевненням під дружні оплески всі погодилися. Я окинув гостей оком і обрав собі у заступники найповажніших гостей:

— Пана Кірєєва. А другого першим — генерала Скіпальського.

Оплески не забарилися, і всі дали добро на ці почесні посади, й обох одноголосно затвердили. Саме у такому складі я й проголовував.

Минув рік, може, й два. У післяювілейний вік роки біжать, як один за три, а то й швидше. Не встигнеш озирнутися, як уже й до чергового ювілею рукою подати.

Якогось дня забрів я на Львівську площу. Там розташувалася Республіканська фіскальна служба. Напередодні її очолив Олександр Іванович Кірєєв. «Дай, — думаю, — зайду, привітаю чоловіка із такою високою посадою, чашку кави із вершками з ним на радощах вип’ю...»

Зайшов. Доступ до кабінету забитий, як за часів розвиненого соціалізму за розчинною кавою чи твердокопченою ковбасою. Бачу, до тіла керівника не доступлюся, плакала моя омріяна кава з вершками. Треба записуватися та й ще уточнити, з якого питання, з якої області. Питань у мене не було, і я про це кажу секретарці. Просто хотів провідати, потиснути руку, побачити. Давно не зустрічалися.

— А як вас відрекомендувати. Олександр Іванович дуже зайнятий. Бачите, скільки людей до нього?

— Скажіть йому, що в приймальні людина, в якої Олександр Іванович працював першим заступником.

Вона більше запитань не ставила. Піднялася на свої стрункі ніжки і до кабінету. Несподівано двері відчинилися, і на порозі не секретарка, а сам Олександр Іванович Кірєєв постав.

Він глянув на мене і розгубився. А тоді отямився і запитує при всіх:

— Олегу Федоровичу, а коли це я у вас у перших заступниках ходив?

— А під час мого головування в Ярослава Солтиса на 50-річчі.

— О, це правда. Вибачте, панове, — звернувся до присутніх... — Свого начальника я не можу не прийняти.

— Та я прийшов тільки потиснути вам руку, вітаючи з такою високою посадою.

— Дякую, дякую, але тут без кави не обійтися.

— Хіба що з вершками, — тихо прошепотів я, і ми зайшли в кабінет мого першого заступника, який тепер став головою.

P.S. Принагідно

«Весела світлиця» сердечно вітає свого давнього автора — широковідомого письменника, гумориста-сатирика Олега Федоровича Чорногуза з його новим сатиричним романом «Тінь генія», який побачив світ у передноворічні дні.

Як то кажуть: хай пишеться і твориться класному письменникові на нові книжки, а нам усім — читається на веселий і щирий сміх!