• Небайдужі

Лупайте сю скалу

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Неочікувано приємний дарунок до новорічно-різдвяних свят зробила землякам староста Юрківського округу Шпиківської ОТГ Тульчинського району Олеся Білоконна. На восьмий день після свого призначення на цю посаду вона повернула місцевій амбулаторії загальної практики сімейної медицини автомобіль швидкої допомоги, який дев’ять місяців перебував у «технічній неволі».

ТО ХТО ж його прип’яв, і чому спецавтомобіль OpeCombo так довго не служив громаді? Знайти відповіді на ці запитання допоміг 72-річний пенсіонер Борис Удушливий, добродушно прозваний у Юрківці «щукою», за відомою примовкою, щоб «карась не дрімав».

— У мене душа болить від несправедливості, якою переповнена теперішня наша медицина, — каже Борис Іларіонович. — Колись так не було. Я заробив 43 роки фельдшерського стажу і знаю, як важливо для сільських медиків мати «колеса» під рукою. Часом від них залежить і здоров’я, і саме життя людини. Наша завідувачка медамбулаторії Наталія Анатоліївна Філатович разом із двома медсестрами Наталією Іванівною Гончарук та Євгенією Іванівною Майбородюк обслуговують півтори тисячі населення Юрківки, Станіславки, Сільниці й Левківців. Села розкидані в радіусі десяти кілометрів, так що потреба в машині завжди актуальна. Слава Богу, поки що у нас не траплялося критичних ситуацій з непередбачуваними наслідками…

Епопея з автомобілем швидкої допомоги почалась у Юрківці з березня минулого року і тягнулася до 30 грудня. Офіційно це питання зайшло у безвихідь через брак необхідної запчастини — електронного блока управління двигуном. А тим часом надходила інформація з різних джерел, що це навмисно робиться з відома головного лікаря комунального підприємства «Тульчинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Віталія Нечипорука, який намірився забрати у громади цього «Опеля».

«Лупати сю скалу», як радив Іван Якович Франко, взявся Борис Удушливий. Він не давав спокою нікому, телефонуючи у приймальні керманичів району й області та «бомбардуючи» листами різні інстанції. Від нього відмахувались, як від набридливої мухи, і годували обіцянками, мовляв, зачекайте, машина вже на виході…

— Якби я не наступав їм на п’яти, то автомобіля не мали б і до сьогодні, — переконаний сільський активіст. — Проблисків у кінці тунелю не було видно. Але я продовжував «лупати», в грудні звернувся з письмовими заявами безпосередньо до голови обласної ради та прокуратури області.

І сталося диво — бюрократичний механізм зрушив з місця. Чого лише варта письмова вказівка директора департаменту охорони здоров’я та реабілітації облдержадміністрації Ольги Задорожної пану Нечипоруку: «Просимо надати пояснення щодо вказаних фактів у зверненні та вжитих заходів у термін до 13 години 24 грудня 2020 року…».

Того ж таки дня Віталій Нечипорук відправив до Вінниці розпливчасту відповідь, суперечачи самому собі, що «дану деталь неможливо придбати за кордоном (Німеччина) через обмеження, пов’язані з існуючим карантином». І зразу ж у наступному абзаці: «На даний час автомобіль знаходиться на станції технічного обслуговування. Підприємцем, який очолює дану станцію, за кошти, передані на той час головою сільської ради (Шкуропат Яна Олександрівна), закуплено вищезазначену деталь. На виконання технічно-ремонтних робіт декларує готівковий розрахунок в сумі 4 тис. грн. Безготівкових фінансових операцій підприємець не здійснює».

— Не будемо вникати у стилістику цього документа, головне, що було «закуплено вищезазначену деталь» і проведено ремонт автомобіля, — говорить староста села Олеся Білоконна. — Але тепер з’явилися нові перепони — з розрахунком за виконану роботу. Мені зателефонував 29 грудня Віталій Нечипорук і попередив, що треба «знайти» чотири тисячі гривень «живих грошей» і приїхати в Нестерварку по машину. Нічого іншого мені не залишалось, як піти із шапкою по колу до сільських фермерів. Дякую їм, що не відмовили. Ігор Білоконний, Петро Левінський, Олексій Ганзій та Володимир Бияк скинулись і зібрали потрібну суму. А наступного дня машину пригнали Ігор Білоконний і Анатолій Чекурда.

Новий керівник громади в Юрківці — виходець з місцевої медицини і знає її проблеми не з чужих слів. Олеся Білоконна відпрацювала 24 роки акушеркою у сільському ФАПі й зарекомендувала себе високопрофесійним спеціалістом. Коли не було службового транспорту, їздила на виклики власною машиною, так, як добирається своїм легковиком на роботу зі Шпикова у Юрківку завамбулаторії Наталія Філатович. А коли виникала потреба, до поїздок підключався особистою автівкою і штатний водій «швидкої» Анатолій Чекурда.

— Але ж це не повинно тривати так довго, як у випадку з юрківською громадою, — погоджується Віталій Нечипорук. — Попри те, що у нас сталося, я не відчуваю своєї провини перед нею. Річ була не в грошах чи у моїх зазіханнях на цю машину, а у відсутності дефіцитної деталі, яку ми шукали скрізь. Навіть передавали туристами замовлення в Німеччину, але врешті-решт знайшли її в Рівному на станції розбору автомобілів. Коштом Центру придбали ще й новий акумулятор, і багатостраждальний OpeCombo заступив на службу людям. Сподіваюся, що надалі він експлуатуватиметься без несправностей.