• Точка зору

Кілька тез про державну мову

Зоя Казанжи,

громадський діяч, ексзаступник голови Одеської облдержадміністрації.

nv.ua

КРАЇНА мала майже 30 років, щоб зняти питання української мови з порядку денного назавжди. І не витягувати його кожного разу, наче шулер витягує краплену карту із засмальцьованого рукава. Всі оці загравання і вмовляння призвели до серйозних наслідків, які тепер маємо. Адже державна мова — це ще і можливість перебувати не в російськомовному контексті з усіма результатами, що випливають. Тому потрібно було не панькатись, а безумовно і швидко переходити на українську мову. Вже і забули б про цю проблему.

Я пам’ятаю «гавкіт» з приводу квоти на українську музику в радіоефірі. Як же дехто старався, насміхався, розповідав, що це занапастить бізнес і зменшить кількість слухачів. Я пам’ятаю, що робив один із власників радіостанції в Одесі — він у визначеному обсязі транслював увесь час «Океан Ельзи» і казав, що робить це спеціально, щоб усіх нудило від української музики.

Але попри все квоти зробили важливу справу — дали потужний розвиток українській музиці. Скільки гуртів, виконавців з’явилося за цей час! Багато. І ніякий бізнес через квотування не загнувся.

Свого часу вистачило сил на дублювання фільмів у кінотеатрах. Пророкували, що кінотеатри зачиняться. І що? Успішно працювали, отримували прибуток. Через українську мову дубляжу жодний кінотеатр не припинив функціонувати.

В будь-якому закладі будь-якої країни світу ви спершу почуєте привітання державною мовою. А вже потім або продовжите цією ж мовою спілкування, або перейдете на зрозумілу обом сторонам — англійську, турецьку, іспанську, російську і так далі. Або спілкуватиметеся з допомогою усмішки і жестів, якщо перебуваєте в країні, де вас не розуміють.

І ще одне. Російськомовні люди старшого віку навряд чи будуть розмовляти українською. Але чи багато людей старшого віку ви бачите у сфері обслуговування? Це інша тема — про зайнятість людей після 50 і 60 років. Хоча коли йдеться про суддів, які стають ними у віці і 40, і 50 років, то там усе просто. Рівень заробітної плати такий, що для них не стоїть питання, знати українську чи ні. Знають. Без варіантів.

Сфера обслуговування — це зазвичай молоді люди, в яких уже майже нема проблем ні з українською, ні з англійською. Принаймні на побутовому рівні. Якось мені один випускник середньої школи сказав, коли за столом почали сваритися з приводу мови: «Повірте, для нас нема проблеми мови. То для тих, хто у Радянському Союзі народився, є така проблема. Я можу спокійно говорити українською, російською й анг-лійською. Якщо від мови залежатиме моя робота, мої заробітки і моє благополуччя, то я вивчу будь-яку».

Я пам’ятаю, як казились одеські сепарські лідери «в екзилі», коли одесити масово обирали для своїх дітей мовою навчання українську. Писали в соцмережах, що дітей вони «потєрялі», що треба з цим щось робити. Тому прокремлівські покидьки витрачатимуть величезні кошти на інспіровані суперечки, ситуації, щоб лише тримати на порядку денному це дражливе питання.

Україну зросійщували цілеспрямовано. Як і решту республік, нині самостійних країн. Дехто вирвався з цього контексту. Найбільш повною мірою це вдалося країнам Балтії. Зокрема, і шляхом запровадження паспорта для осіб з невизначеним громадянством. Там мову не просто вивчають, а й складають серйозний іспит на володіння нею. Інакше не матимеш роботи і всього іншого, що передбачає статус громадянина. І це абсолютно правильний підхід країни, яка не дозволяє собі засмічувати мозок агресивною російськомовністю.

А ми все ще тримаємось за російськомовний налигач. Боїмося засмутити людей, які чомусь вважають, що проблеми в них — саме через існування української мови.

І втішаємо себе, що налигач ніколи не перетвориться на зашморг.