• Традиції

З покуті на небеса

Марія КРАМАР.

Останніми роками дедалі більше українців, прикрашаючи оселю до новорічних та різдвяних свят, віддають перевагу не ялинці, а дідуху — невеликому снопу з пучків або сплетених пучечків пшениці чи жита.

САМЕ його наші пращури ставили до Різдва на покуті. Дідух вважається втіленням вічності Роду, через нього у ці святі дні здійснюється зв’язок із душами померлих. Люди вірять, що його наявність у хаті на свята має допомогти протягом року в господарській діяльності, посприяти родючості ниви, збереженню ладу і спокою в родині.

Але свята минули, і що робити з цією прикрасою? Викидати чи весь рік тримати в хаті?

Як пояснила етнографиня Олена Івановська, викинути дідуха вважалося великим гріхом. Адже на ньому на покуті впродовж усіх свят перебували душі померлих. Але й у хаті до наступного Різдва цей атрибут не тримали. В більшості регіонів дідуха спалювали перед Стрітенням (15 лютого). Робили це в одному й тому ж місці, яке вважалося святим. По ньому не топталися, не кидали туди сміття. Коли дим із дідівського духа йшов до неба, то вважалося, що із ним душі пращурів повертаються на небеса.

Але оскільки дідух — це сніп із пшеницею, а палити хліб — гріх, перед цим його вимолочували. Ціпом цього не можна робити, адже працювати у святкові дні заборонено. Тому до хати заходили хлопці, їм давали макогони, і цими макогонами вони на порозі той сніп і молотили. Опісля зерно ділили на три частини. Одну хлопці забирали собі, а решту віддавали газді, частиною з якої той мав засіяти першу ниву. Якщо в хаті планувалося на нинішній рік весілля, то це зерно брали і на коровай та калачі. Тільки після цього дідуха можна було спалити. Спалення неодмінно супроводжувалося колядою.

Звичайно, сьогодні навряд чи хтось має макогона в оселі, та й колядки знають аж ніяк не всі. Просто знайдіть місце, де ви зможете спокійно і безпечно спалити свій різдвяний атрибут. Згадайте при цьому своїх рідних, які пішли за вічну межу, подякуйте їм, що завітали до вашої оселі на свята і допомагають вам з небес.