Як «Ніч» стала «Вечором» Неля Зінченко. ukrainky.com.ua Навіть ті, хто не читав знаменитої повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», бачили її кіноекранізацію. Її зняв відомий режисер Олександр Роу майже 60 років тому — 1961-го. Факти про зйомки фільму не менш цікаві і несподівані, ніж гоголівський сюжет про магічну ніч. Жодних релігійних свят У ПОДАННІ на екранізацію фільм називався так само, як і твір Гоголя. Але радянські чиновники стали дибки: не бути релігійному святу в назві фільму. Режисер Олександр Роу був до цього готовий і з ходу запропонував альтернативний варіант — «Вечори на хуторі біля Диканьки», за назвою першої збірки повістей Гоголя від 1831 року. В тодішньому Держкіно назву затвердили. Але Роу обхитрив владу, і заборонене слово «Різдво» все ж потрапило на екран: воно обігране у титрах. З’являється книжка Гоголя, сторінки перегортаються і призупиняються на назві повісті «Ніч перед Різдвом». Похвала від Голлівуду СПЕЦЕФЕКТИ фільму похвалив навіть відомий голлівудський режисер Стівен Спілберг. Коли він дізнався, що і літаючий на спині чорта Вакула, і вареники, які самі прямують до рота і крутяться у мисці сметани, створені 1961 року, коли не те що комп’ютерної графіки, а й голлівудської техніки в радянському кіно не було, він висловив щире захоплення. «Фільми Роу — це самостійне культурне явище, яке ще нікому повторити не вдалося», — визнав Спілберг. У знаменитій сцені з поїданням вареників кіношний Пацюк не ковтав їх, а, навпаки, випльовував. І цей процес потім просто перемотали назад. Такий же метод використовували для стрибків Чорта: циркач-дублер насправді стрибав задом наперед із великої висоти. За сюжетом літає у фільмі й Солоха, крадучи з неба зірки і складаючи їх собі в сумку. Зірки у кадрі — це звичайні ялинкові іграшки, підвішені на чорних нитках: якщо уважно придивитися до епізоду, помітно, що Хітяєва-Солоха зриває зірки (і нитки) з видимим зусиллям. Сибірська Диканька ЗЙОМКИ кінокартини планувалися взимку в справжньому селі Диканька на Полтавщині. У 1960-ті воно отримало статус селища міського типу, але зберегло типову староукраїнську атмосферу. А насправді фільм знімали у березні… на Кольському півострові. Тому що підвела зима! На Полтавщині майже не випало снігу, а штучного для колоритних сцен на натурі не вистачило б. Режисер дуже хотів передати гоголівську красу: як сніг «спалахне широким срібним полем і весь обсиплеться кришталевими зірками». Тому повіз усю знімальну групу на «13-й кілометр» поблизу Кіровська. Там за кілька днів звели картонне село: більшість хатин у кадрах — це картонні фасади, хоча глядачі цього й не запідозрили. Як головну героїню украли в білорусів КРАСУНЮ Оксану режисер знайшов випадково і вже не сподіваючись. Він переглянув п’ять тисяч претенденток і втратив надію. Та якось у справах приїхав на київську кіностудію імені Довженка і побачив, як коридором іде молоденька Людмила Мизнікова. «До мене підбіг якийсь чоловік і закричав: «Ось моя Оксана!». Я аж розгубилася», — згадувала акторка. Вона якраз проходила проби у представників «Білорусьфільму», але Олександр Роу буквально поцупив 19-річну випускницю акторської студії при Театрі імені Франка і повіз на Кольський півострів одразу на зйомки «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Трагічна доля Вакули РОЛЬ коваля Вакули дісталася студенту Київського театрального інституту Юрію Таврову. Після виходу фільму кіношним Вакулі та Оксані приписували любовний роман не лише у кадрі. А втім, насправді стосунки між молодими акторами були напружені. «Дружба у нас не склалася. Мені він здавався надто замкнутим, і було важко зображати любов», — розповідала Мизнікова. Доля Юрія Таврова склалася сумно: після ролі Вакули він грав мало, останні роки життя працював будівельником в Одесі, через глаукому осліп на одне око, почав випивати. Точну дату смерті та місце його поховання не знають навіть колеги… «О, прекрасная Солоха!» НА роль Солохи без жодних проб затвердили знамениту Людмилу Хітяєву, якій на той час ледь виповнилося… 30! «Я тоді молоденька була, тоненька, а потрібно було грати соковиту зрілу жінку, в якої вже дорослий син. Тому мене злегка зістарили і зробили гладшою. Щоб вийшов великий апетитний зад, одягали, як капусту, — кілька спідниць одразу. А щоб мати старший вигляд, я схиляла голову — з’являлося друге підборіддя», — згадувала Людмила Іванівна. До речі, на деяких кадрах помітна виразна горбинка на її носі, через яку ледь не зірвалися зйомки. Буквально перед початком роботи над фільмом Хітяєва впала на рівному місці і зламала носа. Гримери і медики усіма можливими способами знімали набряк і синці, і їм чудом це вдалося. Заборонене кохання дяка ДЯКА Осипа Никифоровича мав грати відомий комік Тарапунька з комедійного дуету «Тарапунька і Штепсель» народний артист УРСР Юрій Тимошенко. Але він «перевищив повноваження»: порадив режисерові спробувати на роль Оксани співачку Юлію Пашковську, в яку був закоханий. Олександр Роу дослухався, провів проби і вже майже погодився. А потім дізнався, що вона коханка Тимошенка. І відмовив обом — не любив таких хитрощів і протеже. Кажуть, це підштовхнуло Тимошенка-Тарапуньку в грудні того ж 1961 року одружитися з Пашковською, молодшою за нього на 17 років. Вони, між іншим, прожили щасливе сімейне життя — понад чверть століття, до самої смерті актора. А на роль дяка запросили видатного комедійного актора Сергія Мартінсона. Праведний Чорт ГРАТИ Чорта у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» доручили Георгію Мілляру, відомому за багатьма фільмами-казками. На натурних зйомках актору доводилося найважче. Всі герої знімалися в кожухах, а Мілляр — у тоненькому чорному трико з нашитими зверху острівками штучної шерсті. Артист після кожної сцени був схожий на чорну крижинку. До того ж на відміну від більшості членів знімальної групи Мілляр вірував у Бога. Щоразу, перевдягаючись у Чорта, він хрестився і читав молитву, просячи прощення за своє «хуліганство». День прем'єри НА знак подяки мешканцям Кольського півострова, які знімалися в масовці фільму і допомагали знімальній групі витримати холод, прем’єрний показ фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки» провели в грудні 1961 року в Кіровську, в залі палацу культури комбінату «Апатит». Саму церемонію перетворили на дивовижний на ті часи перформанс: перед початком показу по фоє ДК бігали чорти, закидаючи глядачів сніжками. Загальносоюзна прем’єра картини відбулася 8 січня 1962 року. Запустити фільм у день Різдва радянська влада не дозволила. |