Деруни з... бананів

_{У новому тисячолітті «другий хліб» в Україні здає історичні позиції. Колорадські жуки «постаралися»?}

Василь Піддубняк.

www.politeka.net

ЛЕГШЕ уявити Одесу без Привозу, ніж наш щоденний національний стіл без бульби-бараболі…

Із картоплі можна приготувати (уявіть лишень!) майже 1000 страв — од вареників до салатів.

І за споживанням «другого хліба» ми попереду Європи всієї. Якщо в країнах ЄС науково обґрунтована норма споживання картоплі становить 81 кілограм на особу в рік, то в Україні — 124.

З огляду на таку велику любов до бульби наша країна є одним зі світових лідерів її валового виробництва і збирає (статистика не дуже свіжа) понад 6% світового і 15% європейського врожаю, посідаючи четверте місце у світі.

Маємо самі, як мовиться, що їсти, і з іншими чим поділитись. Одначе-одначе… Торік наша держава експортувала картоплю в основному до сусідніх Білорусі та Молдови, а також до Єгипту аж на… 0,87 млн доларів — на 45,89% менше проти відповідного періоду минулого року.

Роком же раніше, у 2019-му, за бульбу, вирощену на українських благодатних землях, наша держава вторгувала 1,6 млн доларів.

І ось кілька тижнів тому Україну облетіла геть безвідрадна звістка. З огляду на реальні запаси «другого хліба» держава розширила картопляну імпортну географію. Почала завозити бульбу вже й і з Прибалтики, не кажучи про Польщу.

Для нас, рядових споживачів картоплі, це дивовижа, а для урядовців і статистиків — навряд чи. Останні ось оприлюднили чергову невеселу порцію циферії.

За повідомленням сайту agroreview.com, імпорт Україною свіжої або охолодженої картоплі 2020 року сягнув 62,71 млн дол., що у грошовому виразі майже втричі більше показника 2019 року. За той же період 2019-го імпорт бульби становив 47,55 млн дол., а вже 2020 року зріс на 31,87%. Трійку найбільших постачальників картоплі на наш стіл торік утворювали Білорусь (27,76 млн дол.), Нідерланди (12,31 млн дол.) та Російська Федерація (7,27 млн дол.).

Голова одного з найбільших в Україні картоплярських фермерських господарств — «Аделаїда», що на Херсонщині, доктор економічних наук, віцепрезидент Української асоціації виробників картоплі (УАВК) Сергій Рибалко має власний погляд на всю цю сукупність даних. Зокрема, на ту статистику, що «документує» всеукраїнські обсяги виробництва «другого хліба».

Наприкінці минулого року на пресконференції в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна» Сергій Рибалко зауважив, що валовий урожай картоплі явно завищений і становить не 20 мільйонів і, тим паче, не 21 мільйон тонн, як у гросбухах зазначено.

«За моїми спостереженнями, реальна цифра близька до 12 міль-йонів тонн, — сказав учений-практик. — При цьому значна частина врожаю викидається або віддається на корм худобі. Обсяги споживання картоплі в Україні становлять близько 4 мільйонів тонн. Виходячи з розрахунків Міністерства охорони здоров’я (120 кілограмів картоплі на людину на рік), помножте цю цифру на 34-36 мільйонів чоловік, які постійно проживають на території країни…»

Сергій Рибалко зазначив, що картоплярська Україна перетворилася на імпортозалежну державу і ввезла торік з-за кордону близько 500 тисяч тонн картоплі. А це, ні багато ні мало, чверть усієї потреби вітчизняних торгових мереж.

До сказаного віцепрезидент Української асоціації виробників картоплі ще додав: «Двома роками раніше країна експортувала подібний обсяг і поповнювала держбюджет на суму понад 3 мільярди гривень, а тепер стільки ж витрачає для погашення дефіциту, який існує на внутрішньому ринку».

Точку зору Сергія Рибалка підтримала виконавчий директор УАВК Оксана Руженкова. Вона також вважає, що статистику виробництва «другого хліба» необхідно вивести з тіні, позаяк вона відлякує потенційних іноземних інвесторів. Навіщо їм підтримувати країну, яка посідає четверте місце у світі з виробництва картоплі?..

Мало того! На названі й не названі недостовірні дані довелося спиратися, розробляючи державну програму підтримки картоплярства.

«П’ятирічний план розвитку картоплярської галузі будувався саме на цій статистиці, — повідала Оксана Руженкова. — До того ж при створенні програми підтримки галузі аграрні департаменти облдержадміністрацій не надали Міністерству економіки достовірних даних про виробників картоплі та їхні плани на будівництво картоплесховищ, заводів і переробних підприємств, про стан зрошення і так далі».

Експерт додала, що, таким чином, сума 1 млрд 200 млн на 5 років, на яку можуть розраховувати промислові виробники, істотно нижче потенціалу галузі.

Втім, галузь (означає сукупність підприємств і організацій, що характеризуються спільністю ознак виробничо-господарської діяльності) — надто приблизно мовлено. Підраховано, що 98% площ під цією культурою припадають на селянські городи. Названа цифра може бути (напевно, так і є) посутньо меншою. Фактори зменшення — розвиток вітчизняного фермерства, а також занапащення і знищення сіл, смертоносна сільська демографія.

І вихід для картоплярства очевидний — перетворитися на потужну галузь, яка давала б українцям стільки «другого хліба», скільки потрібно. Це питання, якщо глибше, національної безпеки. І не лише. Картопля — товар на світовому ринку затребуваний, і буде затребуваним в усі часи. І не ганебний імпорт товарної (не насінної!) картоплі нам до лиця, а експорт. Хоча б такий, як у сусідніх Білорусі чи Росії.

Чим же пояснити, що сусіди спроможні, а ми ні?

«В Росії існують компенсації кредитних відсотків, часткові компенсації на придбання техніки, програми кредитування на будівництво сховищ та регіональні програми розвитку картоплярства, — нагадує директор підприємства «ВИМАЛ» (Чернігівщина) Сергій Симоненко, на висловлювання якого посилається Українська плодоовочева асоціація. — Якщо ж подивимося на Білорусь, то там також повний спектр програм, і ці програми реалізуються за державний бюджет».

Зважаючи на ситуацію, що склалася в Україні, розвиток саме картоплярства має стати одним із головних пріоритетів сільського господарства. Але без втручання держави цей «пріоритет» буде там, де й нині, — на папері.

Благо, селекціонери попри державну неувагу до «другого хліба» (і до науки — теж), свою справу знають і роблять її сумлінно. Їхнє завдання реальне і конкретне: створити сорти продовольчої культури із середньою врожайністю не теперішніх 17 тонн із гектара, а як у країнах ЄС — 48 тонн. Чи реально? Виявляється, не тільки реально.

Вже нині у вітчизняних науково-дослідних установах та на полях врожайність власних сортів сягає 40-50 тонн із гектара. А картопля сорту Княгиня вражає навіть іноземних спеців! На зрошенні у виробничих умовах її накопували 100 тонн з гектара!

Сьогодні, наприклад, лабораторія біотехнології картоплі Інституту зрошуваного землеробства НААН пропонує товаровиробникові високоякісний елітний насінний матеріал сортів ©Кобза, ©Світанок київський, ©Явір. Насіння «другого хліба» створене із застосуванням біотехнологічних методів активного оздоровлення рослин од вірусної інфекції при одержанні вихідного матеріалу та методу двоврожайної культури при його наступному розмноженні. Врожайність запропонованих сортів становить 40-45 т/га наприкінці вегетації та 20-21 т/га на 40-45-й день.

Ось де резерви українського картоплярства, яке здало навіть ті позиції, які утримувало роки і роки!

Варто ще додати, що до Реєстру сортів рослин України торік занесено 196 сортів картоплі, в тому числі 85 — вітчизняної селекції, з яких 66 створені в Інституті картоплярства, відзначають фахівці НААН. За останніх чотири роки до Державного реєстру сортів рослин, підходящих до поширення в Україні, занесено 20 сортів селекції інституту, а у державне сортовипробування передано 20 сортів картоплі різних груп достигання та господарського призначення.

Фахівці НААН наголошують: «Сорти відрізняються від зарубіжних аналогів високими адаптивними властивостями, посухо- та жаростійкістю, мають більш пролонгований період ефективного репродукування, високі смакові якості».

Честь і слава вітчизняним селекціонерам, які дають по зубах спритникам, що мало не втелющили Україні генетично модифіковані сорти бульби, а також створюють нові, стійкіші, гібриди, котрі зможуть адаптуватись до українських умов і давати врожай понад 50 тонн із гектара.

…Із почутого на одеському Привозі анекдоту наших днів: «Картопля на базарі така дорога, що створюється враження, ніби її досі везуть конкістадори (купці) з Південної Америки». Либонь, от-от з’явиться анекдот про деруни з… бананів. Фантастика? Поживемо — побачимо.