• Постаті

Народний єпископ

Василь САДОВИЙ.

Закарпатська область.

У лютому виповнилося 100 років од дня народження Івана Антоновича Маргітича. Ця людина стала прикладом чесності, мужності й патріотизму, яка все своє життя поклала на олтар служіння Богу й Україні.

НАРОДИВСЯ майбутній духовний провідник у багатодітній сім’ї Антона Маргітича та Терезії Костак у селі Велика Чингава, яке зараз має назву Боржавське, Закарпатської області.

Початкову освіту здобував у рідному селі, де вчителював відомий на Закарпатті педагог Микола Медвідь, який організував для дітей місцевий осередок «Пласту», а для дорослих домігся створення «Просвіти». Потім була Хустська державна гімназія, зі стін якої під опікою священників Дмитра Поповича і Ростислава Бірчака вийшло чимало вчених, письменників, політичних діячів. Щоправда, серед викладачів було й впливове москвофільське крило. Іван Маргітич згадував: «Стоячи біля чистої дошки, я олівцем написав на ній: «Слава Україні! Ми — український народ!». Коли розпочався урок математики, вчителька Соколовська, побачивши написане, уважно подивилася на учнів і мовчки вийшла. Секретар дирекції гімназії чех Шірмер провадив тривалий допит — по декілька разів запитував одне й те ж: «Як то мам розуміти, же такі младі хлопец стале є українофілом?». На це я відповів: «Я не є українофіл, бо вважаю себе свідомим русином-українцем».

1941 року Іван Маргітич вступив до духовної семінарії в Ужгороді. Тоді ж став учасником молодіжного оунівського підпілля, за що після закінчення І курсу богослов’я угорські жандарми його арештували, засудивши до дворічного ув’язнення. Тільки заступництво єпископа Олександра Стойки допомогло звільнити юнака.

18 серпня 1946 року Іван Маргітич був висвячений і невдовзі почав служити в Успенській церкві Рахова. Пізніше, під час слідства, йому пригадали, що за тих часів «він нелегально збирав у себе вдома дітей шкільного віку і навчав їх релігії».

На початку 1949-го почалися гоніння на греко-католиків. Представники радянської влади намагалися схилити Маргітича до переходу в Російську православну церкву, але він категорично відмовився. Востаннє о. Іван відслужив у рахівському храмі 10 лютого 1949 року. Під церквою на нього вже чекали представники КДБ, які наказали покинути Рахів. Повернувшись у рідне село, Іван Маргітич перейшов на підпільне священнослужіння, яке тривало довгих 40 літ. За це його називали «народним владикою». Згодом до нього приєдналися отці Петро Орос, Іван Ченгерій, Іван Горінецький та Іван Роман. У лісі, хатах ці священники-мандрівники служили молебні, проводили таїнства сповіді, хрещення, вінчання, відспівували…

На початку березня 1951 року Івана Маргітича та Івана Романа заарештували під час обряду вінчання: наречений виявився провокатором. Протоколи допитів Івана Маргітича, що зберігаються в обласному архіву СБУ, свідчать, що отець тримався мужньо. Слідчі допитувалися імена та місцеперебування його однодумців, але отець Іван не викрив нікого. 18 вересня 1951-го Закарпатський обласний суд засудив Івана Маргітича до 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна, відбувати покарання поїхав до табору поблизу м. Омська в Західному Сибіру.

6 вересня 1956-го о. Івана Маргітича було амністовано і звільнено. Він повернувся в Боржавське. Працевлаштуватись колишньому в’язню було важко, але йому вдалося стати працівником виноградної ланки Боржавського колгоспу імені Ватутіна. Весь день він працював у колгоспі, а вночі таємно виконував душпастирське служіння у рідному селі та інших населених пунктах Закарпаття. Адже греко-католицька церква все ще була під забороною. Підтримував зв’язки із підпільними єпископами, священниками своєї та сусідніх єпархій, а також закордонними. 1981-го заснував у рідному селі підпільну духовну семінарію, де разом із однодумцями викладав богословські дисципліни.

У вересні 1987 року Іван Маргітич був висвячений на єпископа. У цьому сані він брав активну участь у відродженні Української греко-католицької церкви. Зокрема, у рідному селі Боржавське разом із вірянами розпочав будівництво храму, який у липні 2002-го був освячений на честь Покрову Божої Матері.

Дотримуючись канонів Церкви, при досягненні 75-річного віку владика Іван Маргітич 1996 року подавав Папі Римському Іоанну-Павлу ІІ прохання про зречення від служіння. Та наскільки дозволяло здоров’я, Владика служив і перебуваючи на пенсії.

7 вересня 2003-го під час богослужіння в селі Пилипець отець Іван Маргітич закінчив свій земний шлях. Народний єпископ похований у стінах храму Покрову Божої Матері, збудованого завдяки його зусиллям.