Ти не одна!

«Не можу себе зрозуміти» — так називалася розповідь Іванни С. з Рівненщини, надрукована в одному з номерів «Вербиченьки». Молода жінка пише, що їй не щастить облаштувати сімейне життя. Було кілька спроб, і щоразу складалося так, що її обранці зраджували: один не витримав нетривалої розлуки, а інший не схотів зрозуміти її життєвих обставин. Тяжко це переживши, дівчина замкнулася в собі, більше нікому не вірить. Хоча й переживає, коли їй кажуть, що вона не така, як усі. А для тих «усіх» брехня і зрада — не таке вже й зло…

Ця сповідь не залишила байдужими читачів: до редакції надійшло чимало листів. Одну їх добірку ми вже друкували, а люди продовжують писати. Ось іще кілька коментарів на лист Іванни.

Не можна жити зневірою

ПРОЧИТАВШИ сповідь Іванни, відчув у ній споріднену душу. Я теж занепокоєний тим, як не в кращий бік змінюється навколишній світ, а заразом і деякі мої сучасники. Дедалі більшає егоїстів, у яких одна мета — нажива. Розбагатіти будь-яким способом, мати якнайбільше матеріальних благ — цьому вони підпорядковують своє життя. Зазвичай у парі з такою зажерливістю йдуть розпуста і моральна деградація. За гроші можна купити все — і кохання також, — переконані ці людці. Найгірше те, що вони мають своїх прихильників і жертв. І хоча не одну дівчину брутально обдурили і не переймаються скоєним, знаходяться інші дівчата, які не зважають на це й ведуться на гроші.

Порядних людей, звісно, все це відштовхує. Не дивно, що Іванна розчарована і не довіряє чоловікам. Усім серцем співчуваю їй, бо мені теж болять зло, брехня, нахабність. Люди навіть кажуть, що я маю завищене почуття справедливості, через що мені довелося не раз захищати гідність і свою, і рідних. Наочно переконався, що добро повинно бути з кулаками, інакше затопчуть.

Можливо, через свої високі вимоги до людей та їхніх учинків я, маючи 40 років, іще не знайшов своєї половинки. Але надії не втрачаю. Незважаючи на агресивний сучасний світ, й надалі не миритимусь із несправедливістю. А хто не бореться, той не перемагає. Саме це потрібно зрозуміти Іванні, а не замикатися в собі, живучи лише зневірою та розчаруванням. Попри все треба оптимістично дивитися на світ, знаходити в ньому чисте, світле й правдиве. Повірте, таке існує!

Олег АТАМАНЮК.

с. Користова

Волочиського району

Хмельницької області.

Все якось легко

ДОБРОГО дня, «Вербиченько»! Люблю читати твої листи-сповіді. У них і радість, і смуток, словом — усе, як у житті. Схвилював мене лист Іванни С. із Рівненщини, у якому вона зізнається, що не може себе зрозуміти.

Їй можна щиро поспівчувати — наш світ морально зіпсований. Підігріті побаченим із телеекрана, хлопці й дівчата тільки й ведуть розмови навколо сексу. Зустрічі, розлуки, зради — все якось легко виходить... Але як бути тим, хто хоче знайти вірного друга, захисника, словом — єдину, незрадливу, надійну людину? Довіриться така дівчина хлопцеві, а він чекає від неї лише одного. Домігся свого і погнався за іншою...

Ольга ТАРАН.

м. Чорнобай Черкаської області.

А доля не обмине

ВИ, Іванно, ще така молода, щоб із такою гіркотою свої розчарування в чоловіках сприймати, як вселенське лихо! Подивіться на свою ситуацію збоку. Чекала від одного освідчення і пропозиції стати на рушничок, а його корова язиком злизала? То дякуйте Господу, що відвів від нього! Ненадійна це людина для життя, не мав серйозних намірів прожити з вами життя, коли не витримав випробування відстанню. Так само він міг залишити вас і зі штампом у паспорті. Якщо чоловік любить, то готовий розділити з коханою й побутові клопоти, й турботу про її стареньких батьків. А той, що зустрівся на вашій дорозі, коли були на заробітках, теж не птиця високого польоту. Можливо, ваші стосунки були для нього легкою пригодою, на яку, до речі, пристає багато самотніх жінок, не таких серйозних і розважливих, як ви.

Не варті вони ваших ні жалів, ні, тим паче, страждань. Я маю право говорити так, бо значно старша від вас. Мене також ошукували в найкращих почуттях. У 21, коли закінчила інститут і поїхала за призначенням у Житомир, втратила голову від кохання. А коли завагітніла, почула від свого єдиного на ту пору: «Ми ж так не домовлялися…». Моя мудра мама тоді сказала: «Що з очей, те й із плечей, виростимо й без нього!». Справді, виріс синок, маю вже внучку. Траплявся й такий мені чоловік, що пропонував, аби моя дитина росла з бабусею, а ми своїх народили. Ну чи могла я так вчинити, і чого чекати від такого залицяльника?

Я ніколи не кидалась зопалу в чоловічі обійми, мене, як і вас, відводило від легких необтяжливих зв’язків. Але цінувала дружбу й підтримку і вірю в людську порядність. Таки зустріла на своєму шляху хорошу людину, і не десь за морями, а зовсім поруч. Живемо душа в душу вже багато років. Я це до того, щоб ви не слухали пересудів, не зациклювалися, що незаміжня. Кажуть, відпусти ситуацію, і неодмінно натомість з’явиться щось хороше. І у вас так буде. Займайтесь улюбленою справою, розширюйте коло інтересів, повніше відкрийтесь світові. Ваша доля вас не обмине, я щиро вірю!

Марія СІМБОРСЬКА.

Житомирська область.