• Сокровенне

Родинні обереги

Галина КУШНІР.

с. Пекурівка

Городнянського району

Чернігівської області.

Мій син народився першого дня березня. Весна ще десь блукала — з вікна районного пологового будинку було видно засніжені дерева, що іскрилися на сонці.

НАДВЕЧІР під вікном з’явився мій чоловік. У 1970-ті роки минулого століття в палату до породіль не пускали. Чоловік прокричав вітання, помахав рукою. В другій він тримав довгий пакунок, який віддав медсестрі. Вона зайшла до нашої палати й, усміхаючись, розгорнула папір. На хвильку ми всі завмерли. В її руках червонів букет троянд на довгих стеблах. У ті роки, щоб дістати живі квіти серед зими, треба було їхати до великого міста. Лікарка дозволила поставити букет на тумбочці, він звеселяв усіх, хто дивився на розкішні квіти.

…Цієї весни сину виповнилося 50. Нещодавно із сім’єю приїхав до мене на гостину. Ще з порога зашелестів целофановою обгорткою, звільнивши букет червоних троянд. Таких, як 50 років тому. Це був ніби привіт від чоловіка, якого вже немає серед нас. Але тієї миті мені навіть голос його почувся. Розчулилася до сліз...

— Бабусю, не плач! — кинулися до мене онуки Софійка і Славко. — Не плач, ми ж з тобою!

Прихилилися з обох боків, утішають. Задавнений біль відступив.

Після святкового столу були душевні розмови про життєві справи кожного. Онуки мої, хоча вже в інституті вчаться, але, як і змалку, радяться з батьками. А мене люблять розпитувати, як було в нашому селі раніше. Так, у згадках, і минув той пам’ятний день. Мені здавалося, що з нами невидимо був присутній і мій чоловік. Він ніби започаткував традицію дарувати троянди у визначні сімейні дати. Подумалось, що і Славко це запам’ятає і не раз повторить. Так і буде. Живуть же з нами, передаючись із покоління в покоління, альбоми зі старими фотографіями, рушники моєї бабусі, дерев’яні ложки, вирізані прадідусем... Сімейні традиції — головні цінності родини, її обереги.