Дослівно

Євген Сверстюк (1927-2014), літературний критик, поет, політв’язень радянського режиму.

Багато людей вигасає на півдорозі або ще на початку. Шевченкові випала набагато важча доля… У 45 років, коли я лише йшов у концтабори, Кобзар звідти вже повертався. У нього тремтять руки, але він освоює нову техніку гравірування, працює в Академії мистецтв, і йому надають звання академіка. Тобто він іде вгору після того, коли думали, що Шевченко вже згас, що його можна випустити на волю.

Царська імперія не дуже розуміла, хто такий Тарас Шевченко для України. Поліційні служби з полегшенням зітхнули, коли він помер. Це сталось у рік розкріпачення, на хвилі тієї свободи вдалося «вирвати» труну. Але потім імперія отямилася, бо ходили легенди, що то не Шевченко похований, а в труні — освячені мечі. Що він живий і підніме народне повстання. Імперія цього боялася, жандармів ставила на могилі. Боїться і досі…

Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять.