• Постаті

Володар царства звуків

Володимир БУРБАН.

Творчий тандем: Олександр Білаш та Дмитро Павличко.

6 березня виповнилося 90 років од дня народження Олександра Івановича Білаша — видатного українського композитора і громадського діяча, лауреата Шевченківської премії, Героя України.

БІЛЬШІСТЬ добре знає його як композитора, а був він іще й гарним віршувальником, видав кілька поетичних збірок. Ось одна з його мініатюр.

Єдине царство на землі,

В яке я вірю, —

царство звуків,

Воно в журавки на крилі

І в першім щебеті онуків.

Воно на кінчику смичка,

Коли він ледь струну

торкає,

Воно у свисті куличка,

У блискавці, що небо крає.

Воно у пісні солов’я,

У мирнім пострілі гармати,

У тихім дзвоні ручая

І в шепотінні рути-м’яти.

Ці поетичні рядки — його життєве й творче кредо. Був Олександр Іванович неймовірно загострений на музику. Розповідають, що рудочубий хлопчик у трирічному віці хвацько грав «Їхав козак за Дунай» та інші народні мелодії на саморобній гармошці на два баси і вісім голосів, виготовленій сільським майстром — музикою Антоном Гапоненком. Підрісши, подав документи до Полтавського музичного училища, але не був зарахований через... відсутність слуху (цікаво, у кого його не було — в музичного вундеркінда чи екзаменатора?). Через два роки вступив до Житомирського музичного училища. А коли переїхав до Києва, вчився на вечірньому відділенні консерваторії імені Чайковського — вдень заробляв на шмат хліба.

Протягом п’яти років викладав музику у Київському педагогічному інституті.

Перше широке визнання композитор здобув, коли на всю Україну зазвучала його пісня на слова Дмитра Павличка «Впали роси на покоси» з кінофільму «Роман і Франческа».

Впали роси на покоси,

Засвітилися навколо.

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо...

Другий потужний злет — пісня на златодзвонні слова Дмитра Павличка «Два кольори». Вона облетіла весь світ і була удостоєна престижної на той час Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

Я мав щастя зазнайомитися з Олександром Івановичем у 1990-ті роки, працюючи головним редактором журналу «Українська культура». Членами редколегії, поряд з Олександром Білашем, були письменник Юрій Щербак і переяславський музейник-новатор Михайло Сікорський. Вони, так би мовити, вели духовну лінію видання.

Володів чудесним даром дружби. Пригадую, з якою теплотою і ніжністю ставився він до квартету «Явір», називаючи Володимира Дідуха, Валентина Реуса, Олеся Харченка, Євгена Пруткіна і музичного керівника Романа Іванського «мої хлопці».

«Я не можу скаржитися на долю своїх пісень, — писав Олександр Іванович на сторінках журналу, — їх чудово виконують такі відомі співаки, як Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Діана Петриненко, Анатолій Мокренко, Лариса Остапенко... Але деякі твори — «Два кольори», «Долиною туман тече» і особливо «Явір і яворина» — пісню на слова видатного нашого поета Дмитра Павличка, яку я присвятив «Яворові», — цей квартет виконує неперевершено».

Сумно, що головних «Явора» уже немає серед нас і квартет, що мав 40-літню історію (факт, гідний занесення до «Книги рекордів Гіннесса»), припинив своє існування. Тут доречно згадати, що «Явір» на запрошення головного редактора «Сільських вістей» Івана Васильовича Сподаренка гостював у виданні, подарувавши йому пісню О. Білаша «Селяночка» на слова колишнього сільськовістянина Володимира Олефіренка.

У житті Олександр Іванович був людиною відкритою, імпульсивною, душею товариства. Якось розсмішив присутніх примовкою Расула Гамзатова: «Из пьющих осталось только двое — я и народ». Але не до жартів було, коли відповідні інстанції присікалися до нього за неіснуючі гріхи. Якось Дмитро Павличко, зайшовши до редакції «Української культури», запропонував відвідати Олександра Івановича, розрадити його. Дмитро Васильович таки зумів його розвеселити, заохотивши з’ясувати, що в пісні «Два кольори» головне — музика чи слова. Зрештою, жарти закінчилися мировою: і те і друге геніальне!

Олександру Білашеві чужі були кокетство зі слухачем, позерство і театральність. Не догоджав слухачеві, а вів його за собою. Водночас внутрішній неспокій, боязнь зупинятися на досягнутому, переспівувати самого себе були властиві його характеру. З ім’ям Білаша пов’язаний, сказати б, музичний романтизм — романтизм життєстверджуючий, діяльний. Запевняти, що він пройшов життєві дороги легко, щасливо, тріумфально, було б неправдою. Як сказала Ліна Костенко: «Важко було, люди, і вам зі мною, і мені між вас».

Він був справжнім володарем царства звуків. До речі, у партійній інстанції мені зробили зауваження: «Що це за царство єдине у Білаша? А де ж «Мой адрес — Советский Союз»?». Йому підвладні були практично всі музичні жанри. Автор монументальних опер «Гайдамаки» і «Прапороносці», моноопери «Балада війни», яку блискуче виконала народна артистка України Лариса Остапенко, дружина композитора. Йому належать ораторія «Вишневий вітер», оперети «Легенди про Київ», «Дзвони Росії». Написав музику до 26 кінофільмів. Саме режисер фільму «Роман і Франческа» Володимир Денисенко, згадує донька композитора Олеся, познайомив Білаша і Павличка, чий творчий тандем явив світові низку прекрасних пісень.

Музика Олександра Білаша, який уникнув новомодних захоплень, насичена народним мелосом, вона навічно внесена до анналів української культури.