• Знову про мову

Ну що б, здавалося, слова...

Валерій ДЕМЧЕНКО.

м. Київ.

У Святому Письмі сказано, що спочатку було слово… А у житті кожного із нас спочатку був протяжний, з різними інтонаціями звук а-а-а! Він був наповнений змістом і означав: хочу їсти, хочу спати, хочу, щоб поміняли підгузки…

Першим словом кожного маляти було слово «мама». Потім у важких життєвих ситуаціях усім безліч разів доводилось звертатись по допомогу, вголос чи подумки, до свого вічного оберега: «Мамо рідненька!»

Часто вживаємо з різними інтонаціями і коротке містке слово: «О!» Приміром, отримали надбавку до пенсії — аж 13 гривень. Із уст зривається радісне: «О!» Або нардепи ухвалили закон про розпродаж українських чорноземів. І вже з глибини скорботної душі зринає ридання: «О, Боже!»

Поки примати спілкувалися лише з допомогою звуків і жестів, вони були мавпами. Як тільки промовили перші слова, стали homo sapiens. Первісні слова мали конкретний зміст: сонце — це сонце, вода — це вода, вогонь — це вогонь… У ході еволюції люди придумали багато слів, значення яких часто не зрозуміле їм самим. Виникла потреба їх тлумачити. З’явився словник Володимира Даля і «Великий тлумачний словник сучасної української мови».

Поети надали знайомим словам нового звучання, яке музикою забриніло в душі. А політики використовують знайомі і незнайомі слова, спотворюючи їхній сенс, щоб напустити густого туману на свій електорат.

Давні греки ввели в обіг багато слів, які дали назву новим суспільним явищам. Зокрема, термін «демократія». Тепер це слово вживають всує, ліплять до чого завгодно, що з грецьким змістом не має нічого спільного. «О, демократ! О, демократ! Яке ти слово зіпсував!» — у розпачі вигукнув один поет.

Чудернацькішими за звуки і слова бувають словосполучення. Тільки прислухайтесь до промов кандидатів у президенти і депутати, політиків і чиновників. Улюблені фрази: робимо все можливе, зробимо все можливе… Гучний дзвін порожньої бочки!

У Раді і на олігархічних телеканалах ідуть перманентні політичні спектаклі. Слова, слова, слова… А в суфлерських будках сидять «стратегічні партнери», МВФ, сороси і соросята. Споглядаючи театралізовані дійства, хочеться вигукнути, як колись Станіславський: «Не вірю!».

Нещодавно представник чинної влади на телевізійному ток-шоу гордо заявив, що наша країна соціальна, і тут же наголосив — але не соціалістична. Тож, може, українське «лібертаріанство» досконаліше за шведський чи швейцарський соціалізм?

А один із колишніх прем’єр-міністрів на черговому телешоу переконував аудиторію в тому, що у нас немає олігархів — є лише організатори великого бізнесу, які забезпечують роботою громадян України. Може, воно на те і ток-шоу, а не серйозна політична дискусія (майже забуте поняття), щоб нести всіляку ахінею. Хоч інколи треба заглядати й у тлумачний словник. Там є таке слово.

Із політичного лексикону сучасності поступово зникають поняття совісті і честі. Метаморфоз зазнали слова демократ, патріот, герой, активіст… Як оксюморон сприймаються терміни народовладдя, справедливість, правосуддя…

Брехня так міцно вросла у всі сфери нашого буття, що викорінити її, здається, вже неможливо. Тому її намагаються закамуфлювати під нове заморське словечко «фейк», прикрити наготу фіговим листом.

Відлуння «епохальних» реформ докотилось і до української мови. Якби воскресли основоположники української літературної мови Іван Котляревський і Тарас Шевченко, мабуть, не зрозуміли б, якою мовою розмовляють їхні нащадки.

Звертаючись до записних «патріотів», видатний поет-патріот сучасності з болем пише:

Це ж із твоєї вченої принуки

Таке верзуть сучасні писарі,

Що вже не тільки дід свого онука —

Синів не розуміють матері.

Одна телевізійна передача про те, як правильно розмовляти українською, називається ««Лайфхак українською» (суто українське слово?). Пройдіться Хрещатиком у Києві. Вивіски, оголошення, реклама — англійською мовою. Українське можна перелічити на пальцях однієї руки. Особливу запопадливість виявляють радикальні «патріоти», які вже і кирилицю пропонують замінити на латиницю.

І ніяк не зупинити потяг нашого велемовного бомонду до новомодних забугорних словечок: андеграунд, бренд, брифінг, кешбек, контент, креатив, локдаун, лузер, наратив, хіт-парад тощо. З цього приводу пригадується один випадок. Старенька сільська бабуся соромилася свого простого і не модного імені Марфа. А новонароджену онуку хотіла назвати незнайомим, але, як їй здавалося, милозвучним іменем Діарея.

Тож, як кажуть шанувальники «конкретної» лексики, фільтруй базар!