• Від Афін-1896 до Токіо-2021

«Безсмертна» Олімпіада

Микола МОТОРНИЙ.

Олімпіада-1952 в Гельсінкі офіційно триває донині. Бо третього серпня під час урочистого її закриття президент МОК Зігфрид Едстрем виголосив велику промову, але забув сказати найголовнішу фразу: «Оголошую XV Олімпійські ігри закритими!». Після церемонії журналісти відразу розповсюдили жартівливу інформацію: «Ігри в Гельсінкі назавжди залишаться в пам’яті симпатиків олімпійського руху. Вони не були закриті, а тому безсмертні…».

У 1952 РОЦІ центром, що, як магніт, притягує тисячі глядачів, був Олімпійський стадіон у фінській столиці на 70 000 місць (на фото). Його легко було впізнати за білою вежею заввишки 72 м 71 см, що відповідало олімпійському рекорду з метання списа, встановленому фінським легкоатлетом Матті Ярвіненом на Олімпіаді-1932. На ній протягом усієї Олімпіади вдень і вночі палав великий олімпійський вогонь. За ним орієнтувалися туристи, які заблукали в лабіринті вулиць.

У розпорядженні гостей спортивного свята була велика кількість перекладачів і понад дві тисячі молодих волонтерів. Неподалік фінської столиці було побудовано олімпійське селище: чотирнадцять стандартних чотириповерхових житлових будинків, в яких було понад п’ятсот окремих квартир на дві-три кімнати. Квитки на змагання продавались як у Фінляндії, так і в 52 країнах. Побоюючись підробок, організатори надрукували їх на папері з водяними знаками.

19 липня 1952 року над Олімпійським стадіоном у Гельсінкі президент Фінляндії Юхо Кусті Паасіківі (до речі, кавалер радянського ордена Леніна) проголосив XV Олімпійські ігри відкритими. За нагороди змагалося 4955 спортсменів (з них 519 жінок) із 69 країн. Було розіграно 149 комплектів медалей з 17 видів спорту.

У Гельсінкі відбувся довгоочікуваний дебют радянської збірної, до якої входило 295 спортсменів із 10 союзних республік. До речі, не відомо, чи поїхали б спортсмени із СРСР до американських міст Лос-Анджелес, Детройт, Чикаго, Міннеаполіс чи Філадельфія, які також претендували на проведення Ігор.

У Фінляндії ж поїздка і перебування радянської делегації легко піддавалися контролю. Від початку підготовки до Олімпіади керівництво СРСР вимагало, щоб радянська збірна мешкала окремо від команд із капіталістичних країн, і пропонувало такі варіанти: або спортсмени щодня приїжджатимуть на змагання з Ленінграда, або базуватимуться на військовій базі Порккала. Організатори Ігор не погоджувалися, тоді СРСР став погрожувати бойкотом. Довелося для радянської команди збудувати окреме Олімпійське селище в Отаніємі…

Поява команди спортсменів із Союзу докорінно змінила співвідношення сил на світовій спортивній арені. Варто нагадати тодішній метод визначення переможця на Іграх в неофіційному командному заліку: за перше місце нараховувалося сім умовних балів, за друге — п’ять і так далі. Враховувалися шість найкращих результатів. Тепер рахують тільки медалі, а пріоритет золотим.

Командну перемогу в Гельсінкі здобула збірна США — 40 золотих, 19 срібних, 17 бронзових, всього 76. Збірна СРСР фінішувала другою — 22 золоті, 30 срібних і 19 бронзових, всього 71 медаль. Але з урахуванням місць з четвертого по шосте вийшов рідкісний випадок — паритет, нічия: по 484 очки. Про це тоді дуже докладно писала радянська преса.

Щодо пам’ятних і драматичних моментів, то для нашої збірної — це футбольний турнір, в якому жереб звів команду СРСР з футболістами Югославії. Тоді югославські комуністи на чолі з Йосипом Броз Тіто були оголошені Кремлем фашистами, дипвідносини перервані. Тому програш на футбольному полі прирівнювався до поразки на полі битви. Програючи 1:5 по ходу зустрічі, радянські футболісти, здавалося, зробили неможливе. За п’ятнадцять хвилин до закінчення зустрічі зуміли відігратися — 5:5. Та через два дні все-таки програли — 1:3. Югослави потім вийшли до фіналу, програли угорцям і здобули «срібло». Ціна олімпійського «золота» дорого коштувала нашій збірній. Армійський клуб був розформований, а футболісти-лейтенанти розіслані по далеких гарнізонах. Ось такий спорт поза політикою.

Через суперництво американських і радянських спортсменів рівень результатів на Іграх-1952 був досить високим. Встановлено 66 олімпійських рекордів, у тому числі 18 світових. Нарешті «здався» раніше недосяжний знаковий рубіж серед стрибунів у висоту — американський олімпієць Уолтер Аевіс зміг стрибнути на заповітні 2 метри.

Для Радянського Союзу першу золоту олімпійську медаль завоювала метальниця диска Ніна Ромашкова (Пономарьова). Вперше під склепінням олімпійського залу лунав гімн Радянського Союзу.

Незважаючи на відсутність досвіду участі в міжнародних змаганнях, представники України чудово виступили на Іграх ХV Олімпіади, здобувши 20 медалей (10 золотих, 9 срібних, 1 бронзова). Кожна четверта медаль була українською! Успішно виступили гімнасти: Марія Гороховська виграла дві золоті та п’ять срібних медалей, Віктор Чукарін завоював чотири золоті й дві срібні медалі, ставши абсолютним олімпійським чемпіоном. Також золото вибороли спортивні гімнасти Дмитро Леонкін, Ніна Бочарова (на фото), а Яків Пункін — у напівлегкій вазі греко-римської боротьби.