• Мовою Езопа

_{Кермувальники}

Ольга ХАЛО.

м. Лубни

Полтавської області.

Якось у лісі в літню днину

Знайшли Вовки автомашину,

Зраділи — знахідка ж яка!

Й звернулися до Вожака:

— Нам випало велике щастя,

Навряд чи ще таке удасться,

Бач, долею велить само

Тобі узятись за кермо,

А ми вже будем

слугувати! —

Вожак же радий —

що й казати!

Тож сперечатися не став

Й машину миттю осідлав.

Та тут біда — ще треба

знати,

Які педалі натискати,

Все повертав і так і сяк —

Авто не заведе ніяк!

Між звірів, що зійшлись

дивиться

На диво це, була й Лисиця:

«Ану ж бо я! Я знаю толк!» —

Та не зважа на неї Вовк.

Помічники ж, азарту повні,

Розкручують усе в салоні

Й, набивши всі собі мішки,

Авто залишили таки.

— Ось хай кермо Орел

тримає! —

Зацвірінчала птахів зграя.

— Нехай! — громада загула

Й запхала за кермо Орла.

Той теж не знає,

що й до чого,

Ледь умостив на гальма

ноги,

Вертівся знизу й догори —

Авто ж не їде, хоч умри!

— Давайте я! Ні, я! — лунає,

І всяк кермо те приміряє,

Кругом лиш збили пилюгу,

Стоїть машина — ні гу-гу!

А доки битва ця тривала,

З машини лиш облуда стала,

І вже тепер побачив ліс,

Що ні дверей в ній, ні коліс.

* * *

Якщо до діла не годишся,

То краще, друже, не берися!