• Прочитайте!

«Цiлую Твiй подiл»

_{Відгук на поетичну збірку Ліни Ланської}

Валентина МАСТЄРОВА.

с. Красилівка

Чернігівської області.

ДОЧИТАЛА. По одному, по два вірші. Інколи більше, але це тоді, коли ніч заповнює не лише світ, а й заповзає в душу, моститься в ній тугою і відчаєм. Так перечитувала книги незабутнього Петра Сороки. Вони суголосні моїм думкам, моєму світу. І ці так само суголосні. Ніби авторка віршів побувала у найпотаємніших закутках свідомості, а потім розповідає від себе.

Я вже давно виділила поезію чернігівської поетеси Ліни Ланської. Виділила за багатюще українське слово, глибину думки, в якій вміщається філософія нашого світу. Перші враження від кілька років тому невідомої творчості — ніби прорвало греблю, що довго стримувала потік літературного слова: щороку пані Ліна видає по чималій збірці: «Танець на лезі» (2017 р.), «Маленькі вірші великої Ліни» (2018 р.), «Бурштиновий рай» (2019 р.). «Смарагдова скрижаль» (2019 р.). І ось молитви. Ціла збірка під назвою «Цілую Твій поділ», видрукувана цьогоріч.

Певно, у кожного поета є своя, написана ним, молитва, хоча й не завжди оприлюднена. Бо душа поета часом нагадує рану, через яку виривається стогін, а зневіра накриває непроглядною імлою. Побутове, приземлене застить небесне, і не бачиш «неба у небі». За добуванням «хліба насущного» витісняється найцінніше в людині — Людина, і вона стає духовним злиднем, алкаючи «хліба до чаю».

Сама назва збірки «Цілую Твій поділ» — своєрідний камертон, яким автор ніби налаштовує читача на звучання смиренного слова. І таке слово звучить у першому регістрі, тобто віршованому циклі «Тобі співаю аве»: «Молюсь смиренно, Господи, прости…». Але вже наступне звучання схоже на хвилю, що поступово набирає бунтівної сили: «Почуй мене, молюсь. Ти де?»

І далі зовсім далеке від смиренності:

Приречені вони. Ти їх прирік,

Як і мене… Ми всі ляльки

для неба.

Так може сказати лише найсовісніший поет, що вже пізнав власну Голгофу і кому відкривається світ у всій своїй величі й ницості. І кому цей світ кровоточить. Адже поет по своїй суті — бунтівник і воїн-захисник. І Ліна Ланська захищає. Захищає людину від самої себе, від її невігластва, духовної сліпоти й безликості, що перетворюються на глуху стіну бездуховності.

О, Господи, спаси,

На Тебе вся надія,

Сліпим прозріння дай хоча б

на мить.

Або ж:

Господи, рятуй самотніх від

Їх самих, розплющ

прозрінню очі.

Найцінніше, що є в людині, — її душа. Але тоді, коли вона насправді є і не зачерствілою субстанцією, поїденою червою. Найбільше уваги у збірці приділено духовному світу людини. Вірніше — її бездуховності в нашому сьогоденні:

Бездушність у короні завше,

Та в хлів повернеться плебей.

Душі однак: в лахмітті

чи обнові,

Там, де гологофи,

там і вавилони.

І в цьому ж руслі:

Знецінені душі пітьму

Гукають, щоби верховодить.

Збірка поезій «Цілую Твій поділ» — не молитвослов і не лише сповідь та каяття однієї людини, її звертання до Творця. Ця збірка про любов… Про любов земну й стражденну:

Цілунками карає він і мучить

І плоть, і душу.

Про те почуття, на якому, власне, тримається світ:

Пеклом той рай називаю,

Де без любові чужа…

І трохи здивоване, з присмаком полину, настояному на хмільному напої кохання:

Хіба від любові вмирають?

Особливого звучання набирає поезія, де мати земна «несе молитву» до Матері Божої і вірить, що:

Вона почує… Витре вкотре

З моїх очей вселенський сум,

Тебе закриє і пригорне…

«Спаси його, прошу!» —

«СПАСУ…»

Про багатство образів і мови поетеси можна говорити безкінечно:

«Регочуть хмари вузлуваті», «регоче час, допоки утече», «упилися келихом ганьби», «де впало зерня — там прозріння копи», «не дякують, Отче, за хліб і повітря, бо звикла трава до роси»… Протестне на сьогодення: «Не вік же старцювать на чужині». При багатющій римі, ніби спареному звучанні високих нот:

Пітьма вчепилась

за дзвіницю —

Чорнильні плями, як джмелі,

Повзуть великі і малі.

Жах кублиться

і промениться —

Уже й на серці мозолі.

Багатогранне слово Ліни Ланської навдивовижу рідне:

Мій милосердний, не мини.

Старцює доля дукачами.

Або ж:

Знесилений Чумацький віз

Гукає чи вигонить з дому?

Власне, сам зміст і суть усієї збірки передано поетесою у двох геніальних рядках:

Розірваний у неба плащ,

О, Господи! Хоч Ти не плач.

Нині людство у своїй злочинній жадобі верховенства над земним світом і його земними благами невмолимо котиться до самознищення. До тієї межі, звідки вже не буде жодного відліку. Та поки на землі народжуються такі Поети, віриться, що Творець іще не відвернувся від нас.