Архів
П’ятниця,
23 квітня 2021 року

№ 30 (19878)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник

Наша пошта

Добірку підготувала
Валентина ЮРЧИШИНА.

Версія для друку          До списку статтей

Вимагаю справедливості

Віра РІЖОК.

с. Переможне Михайлівського району

Запорізької області.

У СТАТТІ 14-й Конституції України записано, що земля є основним національним багатством, і право власності на неї гарантується кожному громадянину. А Земельний кодекс гарантує два гектари землі для ведення особистого господарства. У 1995 році селянам роздавали паї безкоштовно. Проте тим, хто працював на заводі, в освітній чи соціальній сферах, жодної гарантованої Конституцією і Земельним кодексом сотки не вділили. 25 років на мої численні звернення до сільського голови чула у відповідь тільки одне: «Землі катма». Жителі сусіднього села Новогорівка не витримали і вийшли на протест, після чого голова зняла з аукціону 136 гектарів. Значить, земля є! Але для людей, які живуть у селі й хочуть самі її обробляти, до речі, тим самим атовцям, яким законом передбачено, — нема.

Нині Зеленський збирається продавати мільйони гектарів земель сільгосппризначення, тоді як більша частина українського народу ділянок не має. Ми вимагаємо не продавати землю, тим паче іноземцям, а дати її безоплатно всім охочим безземельним українцям, хто зобов’язується її обробляти.

Пане Президенте, порушується моє та інших українців конституційне право. Як це так, що одним дають землю, іншим продають, а нам, селянам, дірка од бублика. Вимагаю справедливості — рівності в правах усіх громадян України!

Адже зрозуміло, що такі бідні люди, як я, не зможуть купити землю. Бо ті гроші, які назбирала за роки праці, пропали в «Ощадбанку», а за роки пенсії не змогла нічого зібрати, бо уряди дуже пенсіонерів «поважають», дають стільки, аби хіба що з голоду не померли.

Тож ще раз закликаю не продавати землю, а охороняти її. Мене дуже непокоїть, що нинішні можновладці продовжують розпродувати Україну. Все виставляють на торги — землю, заводи, фабрики, порти, вокзали тощо. Нема України в їхніх душах, нема...

Версія для друку          До списку статтей

З роси й води

З повагою комітет ветеранів Білоцерківського національного аграрного університету, колеги та однокурсники.

ЦИМИ квітневими днями відзначив 85-річчя ветеран праці, науковий працівник Білоцерківського національного аграрного університету щира і доброзичлива людина Олександр Олексійович Войтенко.

Бажаємо шановному ювіляру від сонця — тепла, від людей — добра, від рідних — любові та ніжності, від друзів — поваги та вірності, здоров’я з дзвінкої криниці, хліба з української пшениці, кришталево чистої води і ніякої біди.

Здоров’я, щастя зичим не на рік. На все життя бажаєм його щиро. Щоб радісним і довгим був ваш вік, з добром, любов’ю, спокоєм і миром.

 

Відгукніться, побратими

У 1963-1966 РОКАХ я проходив військову службу в Підмосков’ї, в/ч 03160, якою командував генерал-майор В. Ф. Жулай. Служив у команді «03». Саме в той час тодішній Союз втрутивсь у військовий конфлікт на територіях В’єтнаму та Єгипту. Наших хлопців перевдягали в цивільну форму і направляли у гарячі точки.

Упродовж служби я проходив також навчання у школі сержантів, в/ч 03054. Минули роки. Але мене не полишає думка про побратимів Анатолія Волохова, Антона Шершня, Петра Міхеєва, Володимира Спічака, Володимира Рудя, Олександра Гончаренка. Як склалися їхні долі? Надіюся, що вони, прочитавши мою замітку в газеті, згадають нашу службу і відгукнуться. Моя адреса: Дмитро Андрійович Синіченко, с. Харківка, Уманський район, Черкаська область, 20130. Телефон: 097-382-73-93.

 

При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове