П’ятниця, 21 травня 2021 року № 37 (19885)
http://silskivisti.kiev.ua/19885/print.php?n=48864

Мокрий май — буде хліба врожай

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Фото автора.

На фото автора: агроном Віталій Олексієнко, механізатор Андрій Буркін, директор СТОВ «Лан» Сергій Байрачний, механізатор Станіслав Недорубко, водій Віталій Гузенко.

Аграрії Харківщини посівну практично завершили. Причому і на півдні, й на півночі області це відбулось одночасно. Затяглася ж кампанія сівби з причини, якої не було вже багато років: через надлишок вологи у ґрунті.

ДИРЕКТОР СТОВ «Лан» Сергій Байрачний, навпаки, навіть радий, що три місяці поспіль випадала норма дощів. А те, що на деяких полях доводиться іноді зупинятися та чистити диски сівалок, то хлібороб ніколи не працював в ідеальних умовах.

— Краще нехай вологи з над-лишком, аніж коли зерно пропадає в порепаній од сухості землі, — стверджує директор. — Закінчуємо посівну, пішло тепло, тож є сподівання, що труд наш марно не пропаде.

Коли ми виїхали в поле, то хлопці досівали соняшник під Черемушною, що неподалік Валків. Це одна з основних культур, що утримує економіку господарства прибутковою. Те, що аграрії торік мали прибутки, дяка соняшнику, ціни за який зросли у два — два з половиною рази проти минулого. Вищими були ціни й на інші культури у зв’язку зі світовою кон’юнктурою.

…На сусідньому полі сіють сою. Кукурудзу, за яку раніше давали також добрі гроші, вже впорали. А що з горохом? Коли його вартість сягнула захмарних висот, то був у сівозміні й «цар полів», як його колись називали. Та коли всі кинулися сіяти цю бобову культуру, то і ціни відповідно впали… Зрозуміло, що чимало господарств відмовилися од гороху.

Третину площ сільгосппідприємства засівають пшеницею, на яку ціна більш-менш стабільна. Кілька тижнів тому її посіви не викликали оптимізму, але відійшла. Допомогли дощі.

Господарники, маючи кошти й уклавши контракти з партнерами, вчасно підживили озимі, тож є підстави сподіватися на добрий урожай. Аби ще не ця цінова вакханалія…

— Аграріям не потрібні такі цінові стрибки, нас більше влаштовує стабільність і прогнозованість ведення аграрного бізнесу, — пояснює Сергій Байрачний. — Щоб хлібороб зарання знав, яка вартість збіжжя буде восени, на який кредитний відсоток йому розраховувати, скільки коштуватимуть засоби захисту рослин, дизельне пальне... Якщо складуться саме такі умови, то й урожай буде хороший, і ціна на збіжжя прибутковою, і хліб у магазинах.

…Для кандидата сільськогосподарських наук керівника кількох господарств, одне з яких неподалік Ізюма, а інше біля Богодухового, Юрія Михайлова минулий рік також видавсь економічно успішним. А цей яким передбачається?

— Урожай пшениці, кукурудзи, соняшнику очікується навіть вищим, — обережно прогнозує Юрій Олексійович. — А там побачимо, не все ж від нас залежить…

Із минулих прибутків для господарств Юрія Михайлова куплена нова техніка — вітчизняна й імпортна. Дорогувата, щоправда. Проте чверть ціни українського трактора й сівалки держава компенсувала. На вигідних умовах вдалося взяти кредит під посівну й подальшу роботу — під три відсотки. Добре, що у період карантину кредитний відсоток взагалі становить нуль. Чи довго триватимуть такі кредитні умови, співрозмовник не знає, але зараз вони, каже, людяні.

У господарстві СТОВ «Гусарівське», де директорує Юрій Вовченко, посіяли соняшник і тепер сіють кукурудзу на силос. Господарство має чималу тваринницьку ферму, свинарник, тому в його сівозміні 30 відсотків полів відводять на кормові культури. А ще мають луки. З одного боку, це добре, адже сівозміни плюс органіка дорівнює збереження родючості землі, досягнення високих намолотів із меншими затратами на хімію, міндобрива. Проте й проблем від тваринництва чимало.

Те, що забезпечувати націю високоякісними натуральними молоком і м’ясом необхідно, всі розуміють, однак, як виявляється, лише на словах. Головне ж, на думку Юрія Вовченка, має бути усвідомлення того, що розвивати тваринництво можливо тільки тоді, коли знаєш перспективи держави на 20 — 30 років наперед.

— Бо це капітальні вкладення в будівництво ферм, їх оснащення, техніку, — нагадує керівник господарства. — А в нас прийняли закон про ринок землі, однак реально ніхто не може сказати, що ж буде з тією землею. А корову, свиню без землі не виростиш. Не буде землі — не буде тваринництва, не стане й села, яке це тваринництво забезпечує роботою. А визначати перспективи повинен відповідний орган влади. А в нас тут цілковита плутанина. Свого часу було ліквідоване Міністерство аграрної політики. Сьогодні воно нібито формально створене, але досі не працює. Далі. Укрупнили райони. Балаклійський тепер є територіальною громадою, входить до Ізюмського. У громаді немає нікого, хто займався б сільським господарством, а в укрупненому районі відповідний відділ займається хіба що статистикою. Тобто фіксує те, що відбулось, а не думає про перспективи. Обіцяних дотацій ми не маємо,— констатує Юрій Вовченко.

— Але ж високі чиновники щоразу обіцяють селянам державну підтримку…

— Пам’ятаєте той час, коли аграріїв перевели на загальну систему оподаткування, ліквідувавши спецрежим? І що? Обіцяли тваринникам, що за кожну додану голову ВРХ платитимуть 1000 — 1500 грн дотацій. Утім, казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. Стосовно компенсації частини вартості обладнання, купленого у вітчизняних виробників, то кошти за нього надходять із величезним запізненням: через 10-12 місяців. Окрім того, нема збуту продукції на внутрішньому ринку. Причина? Високі ціни і брак грошей у кишенях громадян. Підприємства ж, які експортують пшеницю, соняшник, мають над­ходження із-за кордону,— роз’яснює Юрій Вовченко. — А ми працюємо на внутрішній ринок.

Словом, проблем у селянина не меншає. Але він як ніхто вірить у те, що завтрашній день буде кращим.

Як там у відомій пісні співається? «Жито сіється — будем жить!»