Пощастило ж Городківці!

Олег КРИВОНІС.

с. Городківка

Тульчинського району

Вінницької області.

ХОЧ би за що бравсь у своєму житті голова фермерського господарства «Заграва» 80-річний Володимир Григорович Кубаль, усе в нього виходило. Бо від природи має гарні організаторські здібності. Підмітило це і тогочасне партійне керівництво Крижопільського району. Тож його, випускника Уманського педінституту, призначило директором Гарячківської школи.

Молодий директор мусив аж у Москву їхати на прийом до депутата Верховної Ради СРСР, але таки домігся, щоб у селі, де на той час нараховувалося 750 школярів, розпочалось будівництво нової школи.

Не встиг чоловік сповна насолодитися плодами свого організаторського таланту, як його призначили... головою неблагополучного городківського колгоспу. Що й казати, і тут зумів не тільки розрахуватись із боргами, а й почати розбудову села: спорудив два дитсадки, колгоспну контору, приміщення сільради, багатоквартирний котедж для працівників, спортивний комплекс, ковбасний цех і з виготовлення електронних плат, плодоконсервний завод і свиноферму, яка стала чи не найкращою у Вінницькій області.

Ну, а коли в 1990-х почали з’являтись фермерські господарства, Володимир Кубаль одним з перших у районі заповзявся самостійно господарювати на землі. Йому відвели 50 гектарів. Ще стільки ж чоловік додав, уклавши угоди з місцевими власниками земельних паїв. Вирощує на них пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник. Має невелику свиноферму, посадив яблуневий сад — 5300 дерев сортів Чемпіон, Джонагоред і Фуджі. До кожного дерева підведено крапельне зрошування, а в міжряддях посіяна трава, що дає змогу проводити обробіток за будь-якої погоди.

— Спершу було досить непросто, — пригадує Володимир Григорович. — Того не вистачало, іншого... Але з часом трохи розкрутився. Придбав техніку: трактори, сівалки, культиватори, обприскувач. Нема в мене тільки комбайна. Але якщо треба щось скосити, то наймаю: приїхали, відпрацювали, я заплатив і поїхали. І мені добре, і їм.

З пайовиками теж маю дружні стосунки. Ми ж усі один одного добре знаємо. Я їм прямо кажу: «Якщо у кого якісь проблеми, то звертайтесь одразу до мене. Чим зможу — допоможу».

І люди звертаються.

За словами Володимира Кубаля, у нього працює лише кілька осіб: два механізатори, бухгалтер за сумісництвом і ще двоє тваринників, котрі замінюють один одного і доглядають худобу. Він сам за кермо техніки не сідає. По-перше, вік уже не той. А по-друге, це і не потрібно, оскільки в керівника фермерського господарства зовсім інші клопоти. Адже саме він вирішує, що і коли сіяти, чим обробляти, а найголовніше — за якими цінами продавати.

У подружжя Кубалів уже дорослі діти. Дочекались онуків. Чоловік зізнався, що йому все вдавалось у житті тільки тому, що має хорошу дружину.

«Без неї, — певен, — не досягнув би навіть половини. Самі розумієте, бути керівником успішного підприємства нелегко. Тут і додому пізно приходиш, і мало уваги родині приділяєш, і таке інше. Але моя Вікторія Трохимівна мене завше розуміла, підтримувала і досі допомагає. Так що мої життєві перемоги — це насамперед її заслуга».

На фото автора: Володимир Кубаль серед молодого саду.