• Людина та її справа

Все почалося з ґудзика

Любов ПОПОВИЧ.

Кіровоградська область.

Фото Ігоря Демчука.

У світі існує з десяток музеїв ґудзиків. Мало хто знає, що є такий і у нас — в місті Олександрія. Облаштувала його художниця Ірина Кваша у колишньому приміщенні ґудзикової фабрики. Як виникла ідея створити музей, який потім розширився до художньої галереї, розповіла його засновниця.

П’ЯТЬ років тому, згадує Ірина, вона підшукувала приміщення для галереї і творчої майстерні. Вибір був невеликий, та несподівано погляд зупинився на закинутому і занедбаному приміщенні колишньої ґудзикової фабрики, яке стояло пусткою у середмісті вже багато років. А чому б і не тут? Художниці погодились передати будівлю в оренду, але з умовою, що вона власними силами і коштом прибере звідти гори сміття і зробить ремонт. Ірина погодилася.

— Коли почали прибирати купи непотребу, побачили, що в них безліч ґудзиків. Подекуди знаходили цілі палетки з пришитими ґудзиками, мушлі, з яких їх вирізали. Цікаво було, як їх робили, до якого одягу пришивали. Тоді й надихнулися ідеєю створити музей. Вирішили все те добро не викидати, а перемити і залишити, як експонати, — розповідає Ірина Кваша.

За її словами, саме приміщення було збудоване наприкінці 19 століття як житловий прибутковий будинок. А з 1934 року тут почала працювати ґудзикова фабрика, згодом розташувалося відділення Всеукраїнського товариства сліпих. Незрячі люди працювали на підприємстві, виготовляли ґудзики з мушлів.

— В Олександрії досі живе багато людей, які пам’ятають ті часи. Вони розповідають, що для виготовлення ґудзиків мушлі з моря привозили возами, потім вантажівками. Виварювали, фрезою вирізали з них кругленькі заготовки. Згадують, що над містом дуже часто стояв специфічний запах, ті, хто тоді приїздив до нього, дивувались, що в Олександрії пахне морем, — усміхається пані Ірина. — Білесенькі гарні блискучі ґудзики вручну пришивали на паперові палетки, на яких робили напис: Олександрія, навчально-виробниче підприємство, Українське товариство сліпих.

До речі, завдяки ґудзикам, знайденим на смітнику колишньої фабрики, Ірині Кваші вдалося зібрати гроші на ремонт приміщення.

— Ми виготовили із них сувеніри і почали продавати, наголошуючи, що збираємо гроші на ремонт будівлі фабрики і облаштування в ній музею і картинної галереї. Зібрали певну суму, розпочали роботи. Згодом багато людей почали приносити нам із домашніх архівів світлини родичів, які працювали на ґудзиковій фабриці, інструменти, якими виготовляли ґудзики, шкатулки і навіть цілі мішки ґудзиків — від старовинних до сучасних. Адже наші бабусі ніколи не викидали зношені речі, не зрізавши з них ґудзики. Так назбиралося багато експонатів для музею, — пояснює Ірина Кваша.

Нині він перетворився на цілий творчий простір. Окрім музейної експозиції, тут розміщується картинна галерея, майстерня, де працюють художники, відбуваються майстер-класи з малювання для дітей. Є зала, де збираються місцеві музиканти. А до ґудзиків додалися колекції старовинних монет, паперових грошей, радіоприймачів, фотоапаратів, ляльок. Із одним експонатом, згадує Ірина, стався курйозний випадок.

— Один чоловік приніс стару м’ясорубку. Ми прикріпили її на вході до музею і вигадали легенду, що, якщо покрутити її ручку, обов’язково збудеться бажання. І що ви думаєте? М’ясорубку вкрали! Для свого прямого призначення вона вже навряд чи згодиться. Напевно, крутять вдома, щоб усі бажання здійснилися, — сміючись, розповідає художниця.

Поки роздивлялися музей, співрозмовниця повідала багато цікавих фактів про ґудзики. Наприклад, чому на жіночий одяг їх пришивають на правий бік, а на чоловічий — ліворуч? Виявляється, в 17 столітті, коли з’явився цей елемент одягу, їх кріпили на вбрання по кількасот у кілька рядів. Жінкам такі плаття і сорочки допомагала вдягати прислуга. Аби їй було зручно застібати, їх пришивали на правий бік. Чоловіки ж здебільшого вдягалися самі. Для них ця справа була не з легких, бо на жупанах їх було теж чимало.

В Олександрійському музеї є ґудзики з військового одягу, губернаторського, навіть із дзвіночком, які пришивали, щоб відганяти злих духів, часів царату, післяреволюційного періоду, часів Другої світової війни…

Ірина Кваша має намір розширяти заклад, бо вже ніде розкладати нові експонати. Олександрійцям цей творчий простір дуже до вподоби, тож художниця впевнена, що вони підтримають її ініціативу. Можливо, захоче долучитися і місцева влада, адже це поки що єдиний в Україні музей ґудзиків. І він уже став однією з туристичних родзинок Олександрії.