Збудуй обитель на цьому місці…

Антоніна КІЗЛОВА.

28 травня (15 травня за ст. ст.) християни східного обряду вшановують святого преподобного Пахомія Великого (292—346 рр.).

Народився угодник у Верхній Фіваїді (місцевість на території Єгипту) в язичницькій родині. Змалку відчував огиду до служіння ідолам, відмовлявся брати участь у жертвоприношеннях. У 19 років добре освічений юнак був змушений піти до війська імператора Костянтина, бо у Візантії почався заколот. Подолати всі труднощі походу Пахомію допомогли християни. Вони ж пояснили основи своєї віри, чим підштовхнули до обітниці все життя присвятити Богові.

Зразу після повернення з війни Пахомій охрестився й усамітнився у спорожнілому язичницькому храмі на околиці глухого села. Там доглядав город і сад, а врожай роздавав нужденним. За три роки поряд із благочестивим відлюдником оселилася ціла громада послідовників. Утім, він відчував, що поки що не готовий ними керувати, тож смиренно пішов шукати собі духовного наставника. Так Пахомій опинився в обителі суворого аскета Паламона і, на відміну від більшості послушників, зміг пройти всі випробування постом, працею, нічними молитвами тощо та сподобитися постригу.

Близько 320 р. на місці, яке вказав Господь, подвижник заснував окремий монастир. Насельники мали весь час жити за стінами (виходити могли тільки чергові й тільки за нагальної потреби) та керуватися чітким розпорядком: разом перебувати на богослужіннях, молитися, працювати, трапезувати. У монахів не було приватної власності, навіть одяг і циновки для спання їм видавали зі спільних запасів. До постригу допускали тільки тих, хто гідно витримував рік випробувань. За таких умов було надзвичайно важливо зміцнювати дух братії, стежити, щоб кожен отримував посильний послух. І Пахомієві це дуже добре вдавалося.

Подвижник заслужив Господні дари провидіння та цілющої молитви, за допомогою якої не раз допомагав недужим, зокрема й під час епідемій чуми. Від цієї хвороби угодник зрештою й помер. До того часу Пахомій устиг заснувати шість монастирів, де загалом зібралося 7000 ченців. Благочестиву справу підтримала його рідна сестра Марія, котра очолила першу жіночу обитель зі статутом спільного життя.

В українських землях празник назвали днем Пахома Теплого, або Пахома-Бокогрія, котрий «овес пускає в ріст» і приносить по-справжньому літнє тепло. До цього часу намагалися висіяти всю пшеницю. На празник придивлялися до світанкового неба: якщо воно було багряним, це віщувало дуже сухе літо, надзвичайно небезпечне пожежами.