Пишаймося, що ми українці

Ольга ОСИПЕНКО.

с. Мліїв

Черкаського району

Черкаської області.

РОДИНА Симиренків — одна з небагатьох, представники якої служили суто Україні. Вони не змосковщились, як інші, а відстоювали своє, дідівське, національне. На роботі та вдома спілкувалися виключно українською, хоч добре знали російську, французьку, німецьку, англійську мови. Дух національної свідомості завше панував у цій родині, яка приятелювала з багатьма відомими українцями, зокрема Тарасом Шевченком і Павлом Чубинським.

Не поступалась у патріотизмі й чарівна половина Симиренків. Про це переконливо свідчать їхні листи, спогади, перекази-легенди, згадки про одяг, народні звичаї, традиції, залюбленість в рідну пісню тощо.

Онука Левка Симиренка Тетяна Володимирівна у своїх спогадах пише, що її мама Марія Демидівна, коли ще родина жила в Україні (це були 1920-ті роки) щоліта оновлювала свій гардероб, замовляючи у монастирських рукодільниць Києва чудові українські сорочки-вишиванки та інший національний одяг. Саме через «занадто велику» любов до України комуністи й розстріляли чоловіка пані Марії Володимира Симиренка, а жінка з донькою і сином врятувалася від ГУЛАГів, виїхавши за кордон, де її діти, Тетяна і Олекса, повсякчас залишалися українцями.

Сьогодні прості люди, які не цураються, пишаються своїм українським корінням, залюбки вдягають вишиванки — уособлення нашого особливого, національного, того, що виокремлює українців з-поміж інших націй. Але пам’ятаймо, що так було не завжди. І в століття неволі за ці вишиванки карали тюрмами й навіть стратами. Лише незалежна Українська держава здатна підтримувати національний розвиток. Ми генетично є вільною нацією, яка, обстоюючи власну волю, поважає свободу інших народів.