Доторкнутись до історії

Володимир БОЙЧУК.

с. Черганівка

Косівського району

Івано-Франківської області.

У ШКІЛЬНОМУ краєзнавчому музеї нашого села завжди багато відвідувачів. Тут цікаво. Все дихає історією, розповідає про побут і звичаї предків. Зокрема, яскраво представлене тогочасне вбрання, виготовлене домашніми майстринями вручну: кептарі, запаски, байбараки, сардаки, холошні, вражають вицятковані постоли та різновиди орнаментів на виплетених капцях. У сорочках-вишиванках та в позолоті запасок переважає ніжно-жовтий, червонястий кольори призахідного сонця. Споглядаючи все це, так і кортить пірнути з допомогою машини часу не тільки у дев’ятнадцяте чи сімнадцяте століття, а навіть глибше — в дев’яте чи одинадцяте, в часи далеких наших предків — білих (великих) хорватів.

...За кужелем сидить жінка. В її руках вправно бринить веретено. На терлицях тіпають льон, з нього визирає повісмо (волокно). Одні з дівчат прибирають його, інші вичищають на гострих, наче колючі їжаки, металевих дергівках. Вичищене волокно збивають у кужіль. Випрядені нитки — на ткацький верстат. Потім простягають сувої полотна, яке згодом вимочують і стелять біля річок, ставків чи озер, від чого воно стає білим-білим, немов якийсь чарівник опустив на землю хмари з ласкавою позолотою сонця.

З вибіленого та вистояного на вітрах та сонці полотна жінки шили для всієї родини сорочки. Шили вручну також штани для хлопчаків та чоловіків. У селі всі ходили в білому полотняному одязі. А того, хто приїздив з міста в костюмі, називали паном.