Наступ на громадянське суспільство

Олена КОЩЕНКО.

Попри негативний суспільний резонанс парламентарі, однак, наполегливо проштовхують ідею про створення бази ДНК українців. Які ризики криє у собі цей законопроєкт? Експерти вказують на численні суперечливі місця в ньому.

_{Під контролем МВС}

ЩЕ восени минулого року, а точніше, 26 жовтня, у Верховній Раді був зареєстрований проєкт закону №4265 «Про державну реєстрацію геномної інформації людини». Ми повідомляли про нього читачів. Якщо коротко, то пропонується у добровільно-примусовому порядку створити загальнонаціональну базу біологічних даних українців. А головним її держателем визначається Міністерство внутрішніх справ України. Відтоді навколо тексту документа точаться дискусії.

Загострились вони й нині, коли навесні профільний Комітет із питань правоохоронної діяльності рекомендував ВР розглянути законопроєкт у першому читанні. І це, між іншим, уже у повторному першому читанні, бо перший раз документ розглядався під куполом ще торік. Тоді парламент його провалив і повернув до комітету. Втім, і цього разу депутати не змогли зібрати необхідної кількості голосів для прийняття документа «за основу», тож його знову направили на доопрацювання.

Тож навіщо хочуть створити базу ДНК українців і хто до неї потенційно може потрапити?

У пояснювальній записці сказано, що законопроєкт розробили для розширення можливостей судових експертиз. Наявність бази ДНК допоможе правоохоронцям системи МВС швидше розшукувати зловмисників та прискорить проведення розслідувань, наголошують автори проєкту.

Так, одним із ефективних засобів при доведенні причетності підозрюваного до вчиненого злочину є метод генотипоскопії в біологічній експертизі, або аналіз ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота). Це дослідження мікрослідів на клітинному рівні з метою з’ясувати, чи належить виявлений матеріал конкретній особі. На думку авторів, найбільша ефективність такого методу забезпечується в поєднанні з упровадженням автоматизованої бази даних ДНК. Це дає змогу порівняти між собою ДНК-профілі слідів, залишених на місці події, із наявними у ній зразками. Тож у базу ДНК вноситимуть відомості про людей, які були притягнуті до карної відповідальності за скоєння тяжких злочинів, а також інших правопорушень. Водночас генетичний матеріал хочуть брати у засуджених та тих, хто має незняту чи непогашену судимість за вчинення тяжких злочинів, а також усіх категорій злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканності особи.

Крім того, з урахуванням досвіду ідентифікації тіл загиблих в АТО/ООС документ пропонує встановити механізм відбору біологічних зразків у людей, що добровільно вступають за контрактом або призиваються на військову службу, і загалом усіх військовослужбовців. Однак їхня інформація буде не в базі Міністерства внутрішніх справ, а в особистій картці. Нею скористаються, якщо людина загине або зникне безвісти. Принагідно: в Україні зниклими безвісти офіційно вважаються 69 військовослужбовців Збройних сил України. Основні проблеми пов’язані з їхнім розшуком на окупованих територіях.

_{Ризики впровадження набагато більші}

ЩО ж, заявлені цілі нібито слушні й раціональні. Особливо з огляду на факт, що створення національних баз ДНК в Європі та США і справді посприяло зниженню рівня злочинності та прискорило розшук осіб, зниклих безвісти. Але фахівці, серед яких юристи і правозахисники, застерігають про ризики впровадження цього законопроєкту.

Зокрема, вони вказують, що вимога щодо обов’язкового відбору біологічного матеріалу для державної реєстрації геномної інформації не повною мірою узгоджується з нормами Конституції України та міжнародно-правовими актами. Документ співвідноситься з кримінальним процесуальним законодавством. Що, на думку експертів, є некоректним, оскільки у разі його ухвалення слідчим буде дозволено відбирати ДНК у ще не засуджених громадян, які щойно опинились під підозрою.

Крім того, передбачається, що геномна інформація про українців буде зберігатися 75 років, а власне біоматеріали — не довше 10 років. У спеціалістів, добре обізнаних зі ступенем оснащеності й загалом станом та можливостями вітчизняних лабораторій, викликає сумнів технічна спроможність гарантування зберігання біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації протягом вказаного терміну. Адже деякий біологічний матеріал втрачає свої властивості та не може зберігатися протягом тривалого часу.

_{Ще не перевелися копи-перевертні}

ПРОТЕ ключова небезпека полягає у великій кількості розпорядників інформацією, а також у концентрації збору, доступу, управління основним масивом цих даних в руках одного монополіста.

У законопроєкті визначено, що база даних є державною власністю, держателем якої, повторюся, є Міністерство внутрішніх справ України. Адміністратором бази даних є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України. Тим часом МВС уже сьогодні має кілька власних реєстрів даних громадян, до яких мають вільний доступ ще ДСНС, Міграційна, Прикордонна служби та Національна гвардія. Працівники кожного з цих відомств без додаткових запитів і документів можуть отримати величезний обсяг інформації про кожного українця! Тепер їм потрібно ще й ДНК. Тобто хочуть зробити, щоб уся система збору, зберігання і управління доступом до ДНК-даних регулювалась виключно Міністерством внутрішніх справ України. Чи не забагато особистої інформації громадян зосереджується в одному — силовому — відомстві, а наразі конкретно у міністра Арсена Авакова?

До того ж вищевказана норма створює значні корупційні ризики та може призвести до службових зло­вживань. Адже сьогодні рівень дотримання нашими правоохоронними органами стандартів у сфері захисту персональних даних, м’яко кажучи, незадовільний.

У зв’язку з цим як не згадати нещодавній резонансний випадок про перевертня з поліцейськими погонами. До суду направлено справу з обвинувачення вже колишнього поліцейського і вже колишнього співробітника одного з відділів Головного управління Національної поліції у Житомирській області, який через власну електронну пошту і месенджери «зливав» особисті дані українців. А саме: ПІБ, дату народження, місце реєстрації і проживання, телефони та електронні адреси, склад сім’ї, а також відомості про вчинені правопорушення. Як повідомили у Державному бюро розслідувань, встановлено, що він передавав третім особам конфіденційні відомості з бази даних «Інформаційного порталу Національної поліції». Якщо в суді провину підозрюваного буде доведено, то йому загрожує тюремне ув’язнення на термін від 3 до 6 років із позбавленням права обіймати певні посади і займатися певною діяльністю у наступні після виходу на волю три роки. Втім, іще невідомо, чи його посадять… У судах вистачає своїх перевертнів.

Це яскраве свідчення того, що навіть у правоохоронних органах бази персональних даних на громадян аж ніяк не захищені від несанкціонованого втручання. Де гарантії, що «емвеесники» так само не візьмуться нишком підторговувати ДНК-відомостями українців, заробляючи собі на «ікру з маслом»? А це означає, що наша громадянська свобода під великою загрозою.

Іще такий момент. Контроль за дотриманням прав людини і громадянина при державній реєстрації геномної інформації у законопроєкті покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Хтось вірить, що у людини на цій посаді сьогодні є реальні можливості контролювати МВС? Це відомство, стверджують правозахисники, за той час, коли ним керує Арсен Борисович, перебрало і продовжує перебирати на себе дедалі більше повноважень стосовно силового контролю над су­спільством. На жаль, інституція уповноваженого з прав людини на практиці не має жодного інструменту впливу на це міністерство і взагалі є вкрай слабкою. Можна навіть сказати — просто задекларованою на папері.

Замість післямови

ЯК бачимо, задум авторів документа після реалізації пропонованих заходів може вилізти боком усьому громадянському суспільству. Особливо у питанні створення відповідних запобіжників — деталізації обов’язків розпорядників бази, контролю за додержанням прав людини та ненадмірності обробки персональних даних. Бо виходить, що цілковитої незалежності процесу відбору, зберігання і використання зразків ніхто не гарантує. Та й чи можливі взагалі такі гарантії в рамках такого державного інституту, як МВС? Є побоювання, і небезпідставні, що впровадження бази даних геномної інформації людини може супроводжуватися (якщо «комусь» буде потрібно) фальсифікаціями доказів, привласненням чужої ДНК, видаленням відомостей. Скажімо, де гарантія, що ваш біоматеріал не знайдуть на уламках вибухового пристрою, як це сталося на місці вбивства журналіста Павла Шеремета?

«Зрештою, хто дасть гарантію того, що як тільки ухвалять відповідний закон, то за якісь лічені роки всі українці у примусово-добровільному порядку не опиняться у цій «базі даних Авакова»? — так можна підсумувати коментарі громадян у соціальних мережах стосовно цієї законодавчої ініціативи.