• Сільські обрії

Духмяна візитівка Борівки

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Це село в Могилів-Подільському районі славиться своєю цікавою далекою минувшиною. До історичних об’єктів місцевого значення належить і приміщення старого млина, що стоїть на березі річечки Бушанка. З різних причин його не використовують сьогодні за основним призначенням, зате для олійні в ньому повне роздолля, де у двох просторих кімнатах народжується рукотворне диво смачного промислу — соняшникова олія.

ЇЇ СТІЙКИМ духмяним запахом тут насичене повітря, просякнуті стіни, проолієні стояки одвірків і навіть бетонна підлога. Але скрізь і в усьому помітна дбайливо створена чистота. Це — заслуга невеличкого колективу під керівництвом Василя Івановича Комаренка.

Від природи він любить порядок, а тим паче коли це стосується робочого місця. У нього є добра господарська звичка — зразу ж після чергового робочого дня все прибирати і готуватися до наступного. Під лад йому й помічники Леонід Стратійчук та Микола Мануляк, які разом працюють уже третій рік.

— Коли мене призначили завідувачем олійні, я запропонував колегам зробити ревізію всього обладнання, аби впевнитися в його надійності, — розповідає 63-річний Василь Комаренко. — За два тижні ми перебрали своїми руками все електрообладнання, замінили прес, підрихтували драчі й вальці, а панівки, де смажиться соняшник і яким уже по 50 років, залишилися старими, вони ще можуть служити людям…

Нову команду сільських олійників активно підтримує директор місцевого СТОВ Сергій Романович Годз. Він справедливо вважає їхню готову продукцію візитівкою села, бо олією з Борівки смакують практично по всій Україні — «хто раз спробував, той захоче ще…».

— І в цьому немає ніякого перебільшення, — пояснює керівник господарства. — Наше село дуже велике, і його представники живуть в різних куточках держави. Гостюючи в родичів, діти-онуки завжди повертаються додому з пляшкою-другою олії, а потім звідусіль борівським олійникам надходять слова вдячності…

У структурі посівних площ господарства, каже Сергій Романович, соняшник займає близько 30 відсотків. Багато років його традиційно вносять до переліку культур, якими орендар розраховується з власниками земельних паїв. І тоді від осені до зимових свят в олійні настає виробничий пік завантаженості. Бо замовників дуже багато. Сюди везуть соняшникове насіння на перероблення не тільки односельці, а й мешканці всіх без винятку довколишніх сіл. Черги розписані наперед на кілька днів, і робота триває з досвітку до пізнього вечора, щоб нікого не залишити з порожньою тарою.

— За зміну тиснемо до тонни соняшнику, — продовжує Василь Комаренко. — Процес виготовлення олії складний. Спочатку насіння відвіваємо, підсушуємо та підсмажуємо, і тоді продукт виходить запашним і приємним на смак. Багато що залежить від якості самого соняшнику — вологості, засміченості та олійності зерна. Якщо воно непритухле та набите в шкаралупі по вінця, тоді з центнера можна взяти до 40 літрів прекрасної олії. Мені дуже подобається сорт соняшнику Антей, який районований у наших краях. Із нього гарний вихід продукції…

У Борівці добре налагоджена торгівля олією безпосередньо на місці її виробництва. Торік тут був випадок, коли в Борівку з Києва спеціально приїхав літній чоловік і сказав, що кращої олії він ніде не куштував. Купив два бідони!

Відомо, що соняшникова олія без консервантів та рафінації, яка виробляється шляхом механічного віджиму з наступною фільтрацією, вважається найкориснішою. Це дає змогу зберігати вітаміни, мікроелементи, запах і смак насіння.

— Наші постійні відвідувачі знають, що у нас немає сезонності в роботі, а тому не запасаються олією на тривалий термін — у будь-який час можуть отримати свіжу, аби тільки торішній соняшник не зіпсувався, — додає Василь Іванович. — Зберігати її треба в сухому темному і прохолодному місці, а не в холоді. Краще — в закрученій металевою кришкою скляній тарі, додаючи на трилітрову банку ложку солі чи кілька квасолин…

Наостанок Василь Іванович повідав про незвичного клієнта, який приїхав нещодавно із села Рожнятівка під кінець робочої зміни і попросив зробити «особливу» олію. Привіз 25 кілограмів соняшнику і вісім кілограмів зерна кукурудзи. Вийшло і справді щось особливе — повне відро світлої на колір і схожої за смаком на кукурудзяні пластівці олії. Він навіть купив у клієнта для домашніх потреб літр на пробу.

На фото автора: Василь Комаренко.