Рідний В’язівок

Петро ПЕТРЕНКО.

с. В’язівок

Черкаського району

Черкаської області.

НАШЕ село з давніх-давен славилося базарами, ярмарками і гончарством. Люди сюди звідусіль з’їжджалися на торги, бо село розташовувалося над давнім чумацьким шляхом, який пролягав із Києва до Чорного моря. А свою назву дістало від того, що тут росло багато в’язів. У першій половині ХVII століття на цю місцину звернули увагу люстратори земель коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. Відтоді вона і стала так називатися.

Мій прадід по матері Самійло Степанович, 1856 року народження, — нащадок козацького роду, був заможним селянином, мав 16 дітей, і всі вони виконували свої обов’язки по господарству. Вже покійний односелець Іван Лукич Шевченко згадував: «Ми були бідні, то на празники дітьми приходили до твого прадіда і він давав нам милостиню. Дід Самійло говорили, що коли даємо бідним, то позичаємо Богові, а Бог віддасть нам більше за добрі справи. Багато мав роботи Самійло Степанович, однак час від часу він ще й чумакував. Найстарший його син Касян, як і батько, був грамотним. 15-річним пішов у світ на свій хліб і вже за якийсь час мав в Одесі два готелі».

Історія села оповита козацькою звитягою, подіями гайдамацьких повстань, тут наче й досі чується скрип козацьких возів. За часів Хмельниччини В’язівок був сотенним містом Корсунського полку. Влітку 1653-го Тиміш Хмельницький написав звідси листа молдавському господарю Василю Лупулу про свій виступ із військом йому на допомогу проти Георгія Стефана. Перебування гетьманича у В’язівку пояснюється близькістю його резиденції, що була в Смілі. Саме там перебував Тиміш Хмельницький зі своєю дружиною Розандою Лупулівною, молдавською господарівною.

Перекази свідчать, що в місті на початках було вісім церков, а в часи Руїни В’язівок сорок років стояв пусткою. З початку ХVIII століття він уже був селом. За свій довгий літопис мав чимало знаменитих власників, які залишили помітний слід в історії Центральної та Східної Європи. Серед них коронний гетьман Станіслав Конецпольський, козацький полковник Данило Виговський, князь Григорій Потьомкін, граф Северин Потоцький та інші.

На зламі ХІХ століття у В’язівку мешкало 7888 осіб, діяло дві православні церкви, два водяних і 48 вітрових млинів, сім кузень, чотири олійниці, був один лікар, два фельдшери, аптека, сільський банк, пожежний обоз.

На початку 1945-го в селі організували чотири колгоспи. Нині маємо фермерське об’єднання «В’язівське», два будинки культури, один із яких наразі не працює. Є також церква, будинок милосердя, школа і лікарня.