• Рядки з листів

Право на гідну пенсію

НАВЕСНІ цього року був ухвалений Закон України «Про всеукраїнський референдум». Здавалось би, нарешті з’явився дуже потрібний документ для демократичної держави. Але радіти зарано, адже для проведення референдуму необхідно виконати низку вимог.

Наприклад, його не можна проводити одночасно з виборами. Дивна, як на мене, вимога. Референдум потребує великих коштів і, вочевидь, саме з виборами його доцільно організувати. До речі, референдум 1 грудня 1991 року призначили саме разом з виборами президента України.

Ще одна дивина: на референдум можна виносити тільки одне питання. А чому не більше? Знову ж таки, на референдумі 2000 року було аж чотири питання. І після його проведення не було невдоволених виступів.

Щодо 51 відсотка виборців, які повинні взяти участь у референдумі. Малоймовірно, що така кількість прийде голосувати, та ще й окремо від виборів. Зрештою, чому доля референдуму повинна залежати від несвідомих громадян, які не ходять голосувати, яким байдужа доля держави?

Жодних пояснень стосовно необхідності цих трьох вимог нема. На мою думку, з’явилися вони тільки для того, щоб і надалі в країні не проводилося референдумів. Влада нам каже: «Ви маєте право мати право...»

Михайло ЛИСИЦЯ.

м. Чернігів.

Пропрацював усе життя шофером у колгоспі. Навесні возив бортовою машиною жінок на прополювання цукрових буряків, самоскидом засипав у саджалки картоплю та ярі зернові, потім до самих жнив перевозив сінаж для годівлі худоби, у жнива забирав зерно від комбайнів. Опісля заготовляв кукурудзяний силос на зиму для ВРХ, доставляв буряки на цукровий завод. А з глибокої осені до самої весни простоював у чергах за жомом. І так щороку. Про це засвідчують записи у моїй трудовій книжці. А пенсію отримую трішки більше мінімальної. Востаннє добавили вісім гривень. Це ніщо інше, як звичайнісінька насмішка над простою людиною, яка все життя чесно трудилась.

Петро ПІВЕНЬ.

Конотопський район

Сумської області.

Я все-таки надіюсь, що рано чи пізно до таких, як я, наші керманичі повернуться обличчям і нам буде справедливо нараховуватися пенсія. Моє покоління голодного 1947-го без техніки, тяглової сили, напівроздягнуте своїм непосильним трудом дало старт відновленню і розвитку країни. Ми працювали по 18-20 годин на добу, без вихідних і декретних відпусток. А заробили тільки купу болячок. Вся пенсія осідає в аптеках. А так хочеться бодай на старості років жити не в холодній хаті й не з порожнім столом. Невже ми вимагаємо чогось неправдивого, зайвого? Чому можновладці нас уперто не чують?

Марія КУЛЬЧИЦЬКА.

с. Сигнаївка

Шполянського району

Черкаської області.

Дедалі менше залишається в селах живих свідків Другої світової війни: учасників бойових дій і роботи в тилу. Кожному з них давно за 90. Переважно всі вони лежачі хворі, потребують допомоги рідних і держави. Пенсії мають низькі, бо значну частину свого трудового стажу працювали за трудодні й мізерну післявоєнну зарплату, допомагаючи відновлювати зруйноване війною народне господарство. Якщо про учасників бойових дій ще згадують бодай на свята, то учасників тилу — зовсім рідко. Було б добре, щоб і пенсію їм збільшили. Вони заслужили.

Яків РОМАНЧУК.

с. Стрибіж

Житомирського району

Житомирської області.