Козяча ферма

Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.

Гайсинський район Вінницької області.  

НИНІ козівництво набуває дедалі більшої популярності, бо цих тварин вигідно тримати у власному господарстві. Такої думки і Людмила Петрушка із села Устя, що в Гайсинському районі Вінниччини, яка зі своїм чоловіком Яном та тринадцятирічною донькою Аліною розводить кіз уже п’ять років.

— Я дуже хотіла опікуватися козами, хоча попервах навіть доїти їх не вміла, — розповідає пані Людмила. — Спочатку купили дві кізочки зааненської породи, потім ще дві — альпійської і так поступово розводили. Нині маємо півтора десятка голів молочної, м’ясо-молочної порід, козликів. Усім їм даю ніжні імена, голублю.

Щоб прогодувати таку отару, подружжя засіває городи люцерною та кукурудзою. Тож корму вистачає. Ці тварини хоч і норовливої вдачі, проте не вибагливі, їдять майже все: грубі корми, харчові відходи, зерно, хліб, картоплю, траву, листя з обрізаних гілок дерев, фрукти-падалицю, цибулиння, бур’яни. Кожна коза дає по три-чотири літри молока на день, яке містить чимало поживних речовин і легко засвоюється.

— На козяче молоко є попит, — стверджує Людмила Анатоліївна, — але я переробляю його на сичужні сири, бринзу. Причому роблю її по-своєму й різну — зі спеціями, болгарським перцем, кропом, кмином, травами. Вона так смачніша і довше зберігається.

Людмила Петрушка сказала, що має вже постійних покупців такої продукції. Тож, окрім того, що кізочки приносять моральне задоволення господині, вони ще й матеріально підтримують сім’ю.