• Забуттю не підлягає

Бабин Яр: історія, пам’ять і відповідальність

Олена КОЩЕНКО.

Це фото німецький військовий фотограф Йоганнес Хьоле зробив 1 жовтня 1941 року, коли військовополонені рівняли шар землі, якою були засипані тіла розстріляних 29 та 30 вересня. Невдовзі Бабин Яр прийме нових жертв... documentingreality.com

Виповнилося 80 років од початку масових розстрілів, учинених гітлерівцями в 1941-1943 роках у Бабиному Яру в Києві. Відомо, що за 29-30 вересня там загинув 33 771 єврей. І це — не враховуючи малолітніх дітей, яких стратили разом із батьками. Загалом же, за різними оцінками, кількість розстріляних тут протягом Другої світової війни становить близько 150 тисяч осіб.

УЖЕ НАСТУПНОГО дня після захоплення Києва, 19 вересня 1941 року, війська вермахту в урочищі під назвою Бабин Яр розстріляли військовополонених (імовірно, політпрацівників). 27 вересня тут-таки було страчено 752 пацієнти київської психіатричної лікарні імені Івана Павлова. А 28 вересня окупаційна влада видала наказ, згідно з яким усьому єврейському населенню міста необхідно було зібратися зранку 29 вересня 1941 року поблизу Бабиного Яру — на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, начебто для перепису і подальшого переселення.

Три дні й три ночі євреї йшли нескінченними колонами до визначеного місця вулицями Києва. Велика частина з них були жінки, діти та люди похилого віку. Паралізованих і хворих несли на руках. За спогадами очевидців, багато хто здогадувався, що насправді їх чекає.

Біля Бабиного Яру німці облаштували заставу. Наприкінці вулиці були поставлені столи, до яких підводили «реєструвати» групи людей по 30-40 осіб. У них забирали документи та цінності, а також змушували роздягнутися. Потім підводили до краю урочища і розстрілювали з кулемета. Тіла падали в яр завглибшки 25 метрів. Маленьких дітей скидали живими. Кулеметні черги заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над місцем страти.

Надалі розстріли в урочищі продовжилися 1-го, 2-го, 8-го і 11 жовтня. У ці дні було вбито ще 17 тисяч чоловік, невгодних окупаційному режимові за політичними, релігійними або іншими ознаками, — ромів, українців і поляків, росіян, представників інших національностей, а також червоноармійців, комуністів, підпільників Організації українських націоналістів, священників, «саботажників», порушників комендантської години.

Масові страти тривали й надалі. В основному це були вже ув’язнені з тюрем гестапо: підпільники і партизани, як комуністи, так і українські націоналісти. Так, у вересні 1942 року почались арешти серед учасників націоналістичного підпілля, які мали місце до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві: не менш ніж 600 осіб. Зокрема, відомо, що протягом зими 1941-1942 років в урочищі загинули члени Організації українських націоналістів. Німецьке «Донесення про події в СРСР» №164 від 4 лютого 1942-го свідчить: «Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що їх неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

Чи не найбільша роль у розстрілах кінця вересня — початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру належить зондеркоманді під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив масові вбивства населення й у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах, які також мають свої «бабині яри». Наймасовіші страти євреїв та інших жертв відбулися, зокрема, в Богданівці й Дальнику Одеської області — понад 40 тисяч та 18 тисяч відповідно, в Дробицькому яру поблизу Харкова — близько 20 тисяч, у місті Кам’янець-Подільський — 23,6 тисячі, в урочищі Сосонки біля Рівного — більш як 17 тисяч жертв…

Тим часом у київському Бабиному Яру розстріли не припинялись аж до відходу німців зі столиці України 1943-го. В січні 1942 року нацисти стратили кількадесят полонених моряків Дніпровської флотилії, у жовтні 1943-го розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада, за два дні до того, як до Києва увійшла Червона армія.

Перед відступом німці намагалися знищити сліди масових страт. Щодня кілька тисяч тіл розкладали між колод, поливали нафтою і спалювали. Ці роботи виконували 300 ув’язнених Сирецького табору. Таким чином гітлерівцям вдалося знищити 70 тисяч тіл...

Українські історики неодноразово наголошували і наголошують, що провина за вбивство сотень тисяч людей лежить не тільки на виконавцях, а й на радянському режимі, який після війни десятиліттями замовчував масштаби злочинів і спотворював пам’ять про жертв. Страчених в яру називали просто і невиразно «радянськими людьми». Більше того, компартійні можновладці намагалися зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Зокрема, на місці вбивств людей будували спортивні споруди та розважальні заклади. Пам’ять про трагедію почала помалу відроджуватися після 1966 року, коли українець Іван Дзюба, виступаючи на несанкціонованому зібранні в Бабиному Яру з нагоди 25-х роковин трагедії, вперше публічно засудив факт замовчування цієї теми радянською владою: «Мовчання багато говорить лише там, де все, що можна сказати, вже сказано. Коли ж сказано ще далеко не все або взагалі нічого, тоді мовчання стає спільником неправди й несвободи. Бабин Яр — це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр — це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського й українського народів».

Сьогодні Бабин Яр — місце шани вбитих і некрополь. На території заповідника встановлено понад 30 пам’ятників загиблим. Про непросту і конфліктну ситуацію, пов’язану з будівництвом державного Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр» та насаджуваним Україні приватним проєктом Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», наша газета розповідала. Ми й надалі висвітлюватимемо цю тему. А сьогодні просто вшануймо всіх загиблих страшною смертю в київському урочищі. Це незагойна рана в історії України. Це пам’ять, за збереження якої ми всі відповідальні перед прийдешніми поколіннями.